Розрахований на 2,5 роки Проект має на меті сприяти розвиткові ефективного і дієвого фінансування та управління у секторі охорони здоров'я. Серед завдань - створення сприятливого підґрунтя для запровадження у перспективі соціального медичного страхування. Усі ці зусилля, на думку фахівців, поліпшать якість та доступність медичного обслуговування, а мірилом усієї роботи стане покращання стану здоров'я населення.
Одним із найважливіших напрямків діяльності Проекту є відпрацювання на базі двох (Попільнянський район Житомирської області та Золочівський район Харківської області), обраних спільно з Міністерством охорони здоров'я України пілотних регіонів, нових моделей медичних послуг та управління системою медичного обслуговування. Для цього передбачається використати сучасні стратегії, що довели свою ефективність у країнах Європи, зокрема Німеччині, Нідерландах, Чехії, у тому числі тих, які ще нещодавно мали систему охорони здоров'я, подібну до української (Польща, Естонія та ін.).
Кваліфіковані міжнародні та місцеві експерти переконані, що для успішного впровадження проекту ЄС "Фінансування та управління у сфері охорони здоров'я в Україні" необхідно, щоб зростала кількість добре обізнаних, підготовлених спеціалістів, які будуть прихильниками змін у пілотних регіонах та зможуть донести цю інформацію до ще ширшого кола громадськості на місцях.
З цією метою Проект створює дискусійні клуби на території районних центрів згадуваних пілотних регіонів, які регулярно, один раз на 2 місяці, проводять засідання, де обговорюються зміни в охороні здоров'я району, проблеми, які виникають у процесі їх запровадження.
Яким чином можна вирішити проблему нестачі фінансових ресурсів у галузі охорони здоров'я? Як ефективно використати наявні кошти у медицині? Конкуренція між лікувальними закладами: міфи чи реалії сьогоднішнього дня? Подолати кількісний дефіцит ресурсів пропонується двома шляхами. Перший передбачає перерозподіл вже наявних ресурсів на користь системи охорони здоров'я через зменшення фінансування інших секторів бюджетної сфери. Але, тут виникає небезпека: збільшення видатків на охорону здоров'я спричинить ситуацію, коли гірше фінансуватиметься освіта, культура, охорона громадського порядку тощо, які також мають величезне значення для суспільства.
Не надто популярний серед населення і другий шлях поповнення бюджету охорони здоров'я - запровадження нового податку чи збору на соціальне страхування. По-перше, це потребує розробки відповідної законодавчої бази. А по-друге, запровадження нового податку не збігається зі стратегією розвитку держави, оголошеною новим урядом, зокрема зменшення податкового тиску. Тому, з об'єктивних причин, найближчі кілька років навряд чи можна сподіватися на реальне та ефективне запровадження в Україні соціального медичного страхування, навіть за умови прийняття відповідного закону.
До медичного страхування ми ще прийдемо, але для цього потрібен час. Разом з тим, усі розуміють, що медицина не може продовжувати перебувати у такому стані, в якому знаходиться нині. Адже подальше ігнорування проблем галузі може призвести до її руйнації. Як наслідок - зростання нерівності, порушення принципу солідарності та загальної доступності медичного обслуговування. Ні для кого не секрет, що незадовільний стан справ у системі охорони здоров'я полягає не лише у кількісному дефіциті коштів (яких дійсно бракує), але й у неефективному використанні існуючих ресурсів.
На вирішення цієї проблеми спрямована інша група стратегій, якою керуватимуться у пілотному регіоні нашої області. До цього вже зроблені перші кроки. Найголовніші з них - реорганізація ЦРЛ у три окремі комунальні некомерційні підприємства:

  • стаціонар;
  • територіальне медичне об'єднання амбулаторно-поліклінічної служби, до складу якої входять районна поліклініка, лікарські амбулаторії і ФАПи;
  • стоматологічна поліклініка.

Також затверджено розпорядження про створення районного відділу охорони здоров'я. Відтепер останній діятиме як замовник медичних послуг й укладатиме контракти (строком на 1 рік) про їх надання медичними закладами району. Зміниться й характер бюджетної політики. Своє майно та фонди сільські амбулаторії та ФАПи передадуть у розпорядження новоствореного відділу охорони здоров'я.
Це дасть змогу акумулювати кошти у більш вагомий "глобальний бюджет" з його подальшим ефективним розподілом. Цьому сприятиме й запровадження контрактних відносин. Певні напрацювання вже маємо в Україні. Прикладом може слугувати м.Комсомольськ Полтавської області, де за контрактним принципом працюють 12 приватних практикуючих сімейних лікарів, у яких міська рада закуповує медичні послуги в рамках Програми первинної медико-санітарної допомоги.
Така практика підвищить відповідальність влади за фінансування галузі охорони здоров'я й стимулюватиме постачальників медичних послуг ефективніше використовувати ресурси та надавати якісну медичну допомогу. Подолати дефіцит ресурсів можна й за рахунок скорочення необгрунтованого попиту на медичні послуги, що фінансуються за рахунок державного бюджету.
Це означає, що частина витрат на медичну допомогу ляже на плечі громадян. Слід усвідомлювати, що цілком безоплатної медицини як не було, так і не буде. Адже жодна країна, навіть найбагатша, неспроможна забезпечити усіх без винятку членів свого суспільства безкоштовними медичними послугами. Саме тому в усьому світі знаходить підтримку доктрина нормування державних гарантій у сфері медичного обслуговування, що базується, насамперед, на визначенні базового пакету послуг. Керівник українського проекту переконаний, що асиметрія обізнаності між лікарем та пацієнтом може призвести до такого явища, як необгрунтована пропозиція медичних послуг. Запитаємо відверто: "А що може завадити лікареві призначити зайвий аналіз чи обстеження або ж прописати додатковий медпрепарат?"
Запобігти цьому допоможе визначення вартості не окремої послуги, а комплексу послуг в цілому, а також встановлення конкуренції між постачальниками цих послуг. Заклади охорони здоров'я будуть зацікавлені лікувати якісно, швидко та ефективно. Зекономлені кошти підуть на розвиток основної статутної діяльності медичних установ: підвищення якості медичної допомоги, оновлення матеріально-технічної бази, навчання медперсоналу, збільшення заробітної плати тощо. Щодо останньої, то мають бути запроваджені індивідуальні критерії оцінки роботи кожного працівника.

Ведучи мову про стратегії, спрямовані на пропозицію, слід звернути увагу й на наступні:

  • скорочення фізичних та людських ресурсів;
  • контроль за витратами;
  • заміна дорогих стаціонарних технологій більш дешевими амбулаторними та первинним медико-санітарним обслуговуванням й т.ін.