Анатолій Іванович Жабокрицький народився 20 грудня 1924 року. Навчався у середньоосвітній школі, яку успішно закінчив у 1941 році. Дитинство минуло - військова ж буденність жахала... Те, що бачив кожного дня, викликало велике бажання стати рятівником поранених. І Анатолій Жабокрицький вирішив стати лікарем.


Тернистим був його шлях до мети. У 1943 році, після першого звільнення від німецько-фашистських загарбників міста Житомира, юнак поповнив ряди Радянської Армії. Брав участь у боях Другого Українського і Третього Білоруського фронтів. Був двічі поранений. Добрі руки лікаря зцілили тіло Анатолія Жабокрицького, а душу заповнювала нестримна жага, яка зростала з кожним днем: "Я буду лікарем!".


А далі була війна з Японією, яка не обминула і Анатолія. За бойові подвиги його було нагороджено орденами й медалями.
І ось таки здійснилося! По завершенні війни він вступив до Київського медичного інституту на педіатричний факультет. Нові знайомі, нові враження... Навчався натхненно. У 1954 році склав випускні іспити і, таким чином, закінчив навчання в інституті.


Свою трудову діяльність розпочав у Любарі, що на Житомирщині, де працював районним педіатром, а потім була Друга міська лікарня в Андрушівці. Скільки людей отримали медичну допомогу від Анатолія Івановича! Згодом він був переведений до Житомирської районної лікарні, де зайняв посаду заступника головного лікаря по мережі. 1961 рік був продовженням розпочатої роботи - його призначили головним лікарем Житомирської районної лікарні. На цій посаді він пропрацював до 1976 року.


Анатолій Іванович зумів згуртувати навколо себе дружний колектив, в якому всі почували себе по-родинному тепло і затишно. Атмосфера, що наповнювала лікарню, сприяла швидкому одужанню хворих і гарній роботі всіх працівників колективу. На чолі з лікарем Жабокрицьким усі разом працювали заради одного-єдиного, - поставити хворого на ноги.


За сприяння Анатолія Івановича було зведено нову лікарню, про яку мріяли всі медичні працівники - просторі корпуси, нове устаткування...
1974 рік став початком "нового життя великої родини ЦРЛ". Задоволений був і А. І. Жабокрицький. "Його очі просто сяяли від щастя", - пригадує А. Л. Ковальчук, яка працювала сестрою-господаркою хірургічного відділення ЦРЛ.


Після районної лікарні, Анатолій Іванович ще 20 років працював в оргметодкабінеті міської дитячої лікарні.


В 1996 році вийшов на пенсію. Заслужений відпочинок... Час, коли усвідомлюєш, пригадуєш, аналізуєш... А згадати було що: і вдячні слова пацієнтів, що виписувалися з лікарні, і теплі усмішки та шана співробітників... Зв'язок з рідною лікарнею не можливо розірвати - він і досі телефонує, листується на відстані сотень кілометрів.


Його життєве гасло, яке стало запорукою його щастя, - варто поваги: "Зміст і сенс життя - в праці задля людини".