Народився В. П. Євтушенко 14 листопада 1933 року в селі Троковичі Черняхівського району, що на Житомирщині, в селянській сім'ї.
До середини літа 1941-го, як потім згадував Віталій Петрович, у нього було звичайне дитинство сільського хлопчини - не завжди безтурботне, бо ріс сиротою (батько помер в 1933-му році), але й не набагато гірше, ніж у інших селюків, босоногих і не завжди ситих, та однак щасливих - бо що може бути кращим в дитинстві за рідне село?!


Після визволення Житомирщини сім'я Євтушенків повернулася в Троковичі. Тут юний Віталій Євтушенко в 1949 році закінчує семирічку та вступає до комсомолу. В тому ж 1949 він поступає до Житомирської фельдшерської школи, яку в 1953 році закінчує з відзнакою за спеціальністю "фельдшер-акушер". У 1953-1956 рр. Віталій Євтушенко проходить дійсну військову службу в органах МВС УРСР на посадах фельдшера команди, фельдшера медслужби та старшого фельдшера дивізіону.


В 1956 році він поступає на перший курс лікувального факультету Київського медичного інституту ім. О. О. Богомольця, який закінчує в 1962 році також з відзнакою.


Молодого, здібного випускника, який не тільки вчився на відмінно, але й мав нахил до наукової діяльності, направляють головним лікарем дільничної лікарні в с. Високе Черняхівського району. За іронією долі його посада формально називалась "головний лікар", але головним і підлеглим Віталій Петрович був одночасно, бо ж був єдиним лікарем на велику сільську дільницю. А це - 25 хворих у стаціонарі, амбулаторний прийом, профілактична робота, господарські турботи, невідкладна допомога в будь-яку годину дня і ночі за терміновими викликами до дітей і дорослих, породіль і немовлят, інфекційних, туберкульозних, онкологічних хворих...


Про те, що Віталій Петрович був лікарем від Бога з самого початку, свідчить той факт, що про ці роки свого життя він згадував з найбільшою теплотою. Тут він зустрів свою майбутню дружину Галину, яка в 1964 році народила йому сина Олега.


З 1963 по 1965 роки В. П. Євтушенко працює заступником головного лікаря з лікувальної роботи Черняхівської районної лікарні, в 1965-1966 роках - дільничним терапевтом Житомирської міської лікарні №2, а з 1966 року й до останнього дня життя, - в обласній лікарні. Спочатку на посаді ординатора терапевтичного відділення, а з 1970 року - завідувачем гастроентерологічного відділення та позаштатним гастроентерологом обласного відділу охорони здоров'я.


Саме тут, в Обласній клінічній лікарні, яка носить ім'я Олександра Федоровича Гербачевського, з яким його поєднувала багаторічна співпраця, розквітнув багатогранний талант Віталія Петровича: лікаря, організатора, науковця.


В колективі цієї лікарні - чимало добрих традицій. Одна з них полягає в тому, що лікарі-практики мають змогу займатися науковими дослідженнями. Саме тут Віталій Петрович підготує та захистить в 1973 році кандидатську дисертацію "Характеристика затяжних дисфункцій кишечника", в якій він узагальнив свої багаторічні спостереження щодо нових підходів до діагностики та лікування цього розповсюдженого захворювання. Саме тут Віталій Петрович створив одне з найкращих в Україні гастроентерологічне відділення на 60 ліжок та виростив, а влучніше буде сказати, випестував цілу когорту молодих лікарів та середніх медичних працівників, які з гордістю називають себе "учнями Євтушенка". Це й заслужений лікар України, заступник головного лікаря обл. лікарні з лікувальної роботі В. В. Олійник, і завідувачі відділень С. Г. Вовк, О. Г. Горошко, Т. В. Чемоданова, лікарі вищої категорії С. Ю. Долганов, В. М. Медведовський, Л. М. Савицька, М. Г. Циганок, В. З. Свиридюк; заслужений працівник охорони здоров'я України, головна мед. сестра обл. лікарні, голова Асоціації медичних сестер області З. І. Файдюк, головна сестра санаторію "Полісся" Н. Д. Банцер, Є. С. Винокурова, Н. В. Дорошенко, Л. В. Ковальчук, Л. М. Пачевська, С. С. Тевс та інші.
Своїми ж учителями Віталій Петрович вважав професора Г. Й. Бурчинського, завідувача гастроентерологічного відділення Житомирської міськлікарні №1 Г. В. Бількевича, О. Ф. Гербачевського.


Більше ніж 30 наукових праць В. П. Євтушенка свідчать про його самобутній талант науковця-дослідника. Особливо вагомий вклад він зробив у розробку методів дослідження секретної функції шлунка за допомогою внутрішньошлункової рН-метрії, вивчення особливостей перебігу хвороб шлунково-кишкового тракту в жителів північних районів Житомирської області, потерпілих від наслідків аварії на Чорнобильській АЕС.
Він активно залучав до наукової роботи та освоєння нових методів діагностики і лікування молодих лікарів. Це його заслуга в тому, що молоді ординатори гастроентерологічного відділення В. В. Олійник та В. З. Свиридюк одними з перших на Житомирщині оволоділи методикою езофагофіброгастроскопії, М. Г. Циганок - ехографією органів черевної порожнини, С. Ю. Долганов, В. М. Медведовський, Л. М. Савицька - внутрішньошлунковою рН-метрією, ректороманоскопією та біопсією слизової оболонки кишківника.


Завдяки старанням Віталія Петровича в гастроентерологічному відділенні була створена перша й найкраща на той час комп'ютерна програма ведення медичної документації. Планував лікар запровадити і гідроколонотерапію, лікування голодом, комп'ютерну рН-метрію та ще чимало іншого...


Та не за це Віталія Петровича любили, поважали і навіть обожнювали пацієнти. Хворий, до ліжка якого присів Віталій Петрович, знав: лікар прийшов саме до нього. Під час огляду Віталій Петрович ніколи не поспішав і не відволікався. Хворий відчував: на цей час лікар належить йому весь, цілком і повністю віддає напругу думок і почуттів, щоб перетворити рутинний професійний обов'язок в акт благородної творчості в ім'я врятування людського життя.


"...Розвивайте в собі здатність не просто уважно, а любовно ставитись до пацієнта. Саме любовно, а не люб'язно, бо однією люб'язністю не вилікуєш" - повчав він молодих лікарів.


Колеги захоплювались його працездатністю. Він приходив до лікарні о 8-й годині ранку, а залишав відділення завжди не раніше 19-ї години вечора.


На різних засіданнях та нарадах він не дрімав, як інші. Він або писав щоденники в історіях хвороби, або робив нотатки чи реферати з наукових журналів.


До речі, такого активного читача, як Віталій Петрович, в обласній науковій медичній бібліотеці ніколи ще не було і, мабуть, не буде. Віталій Петрович встигав опрацьовувати всю періодику та нові монографії з гастроентерології, терапії, абдомінальної хірургії, ендоскопії, онкології та інших галузей, які торкалися його наукових інтересів.


За двадцять два роки практичної діяльності у лікаря Віталія Петровича Євтушенка видруковано двадцять публікацій у журналах "Лікарська справа", "Клінічна хірургія" тощо у співавторстві з працівниками відділення і тридцять одне Авторське свідоцтво на нові розробки лікування хворих. Усі наукові праці - це результат наполегливої творчої діяльності завідуючого та колективу однодумців відділення обласної лікарні.


В. П. Євтушенко проводив велику організаторську роботу по створенню гастроентерологічної служби в області. Мав за правило: протягом року двічі особисто відвідати кожну районну лікарню. А ще термінові виклики по санавіації, консультації в лікувально-санаторному управлінні, де лікувались високопоставлені чиновники обласного центру...


До речі, начальство цінувало Віталія Петровича. Він був людиною безконфліктною та дуже порядною, справжнім інтелігентом. Ніколи нічого ні від кого не вимагав, але вмів переконати і високих начальників і підлеглих. Тому начальство його шанувало, а колеги - просто любили. Дехто жалів: у Віталія Петровича не було особистого життя в поширеному розумінні. В нього не було ні дачі, ні автомобіля; він не був ні завзятим мисливцем, ні рибалкою; він днював і ночував в лікарні. Щасливим почувався лише на роботі, серед колег та пацієнтів...


Незважаючи на те, що Віталій Петрович не був членом Комуністичної партії, радянська влада віддавала йому належне. Указом Президії Верховної Ради УРСР 11 березня 1976 року його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора, 23 травня 1977 - значом "Відмінник охорони здоров'я", а 9 травня 1980 року присвоєно почесне звання заслуженого лікаря Української РСР.


Підступно підкралась страшна хвороба. Почались численні обтяжливі обстеження та одна за одною дві тяжкі операції в київських клініках.
Віталій Петрович відмовляється від посади завідувача гастроентерологічного відділення, але на роботу ходить щодня, незважаючи на погане самопочуття.


...В день смерті, як завжди, прийшов на роботу, зробив обхід у палаті. Виписав двох допризовників, які проходили обстеження. Як сумлінний ординатор заповнив акти обстеження, дав їх на підпис і пішов додому.
А ввечері його не стало...
Помер Віталій Петрович квітневого дня 1994 року.