Яковлєва Галина Семенівна
"Життя прожити - не поле перейти", - цей мудрий народний вислів спадає на думку, коли йдеться про долю нашої героїні.
...Галина Семенівна Яковлєва - висококваліфікований спеціаліст, інтелігентна і толерантна жінка, людина веселої і доброзичливої вдачі. Гідно і достойно вона пройшла свій нелегкий життєвий шлях. А нелегким і багатостраждальним він був хоча б тому, що біографічні події і дати цієї мужньої жінки співпадали з доленосними датами колишньої радянської держави.
Народилася Г. С. Яковлєва в Росії у грудні 1917 року в родині селянина-бідняка. У 1931 вона, випускниця школи-семирічки, успішно складає іспит до Коломенського медичного технікуму, по закінченні якого стає студенткою ІІ Московського медичного інституту.
Випускний вечір у інституті співпав з початком Великої Вітчизняної війни. А оскільки Галина Семенівна закінчила військовий факультет, то одразу ж потрапила у вирій фронтового лихоліття - впродовж війни була військовим лікарем у 668-му батальйоні аеродромного обслуговування. Вона брала участь у боях І і ІІ Українських фронтів, перенесла чимало контузій, неодноразово була поранена...
Після війни Галина Семенівна працювала на Львівщині дільничним лікарем, очолювала поліклініку. Через п'ять років, як дружина військовослужбовця, переїхала з чоловіком та дітьми до Львова, де її призначили завідуючою Червоноармійським відділом охорони здоров'я і головним лікарем 9-ї міської лікарні м. Львова.
У 1956 році доля розпорядилася так, що Г. С. Яковлєва переїздить до Житомира, де спочатку працює дільничним лікарем 1-ї міської лікарні, затим - головним лікарем станції швидкої медичної допомоги, заступником начальника міського відділу охорони здоров'я. З 1960-го по 1975 рік Галина Семенівна Яковлєва очолювала обласний відділ охорони здоров'я. Ті, кому пощастило працювати поруч та під керівництвом цієї жінки - заслуженого лікаря України, пригадують, що вона ніколи не була "недоступною", не підкреслювала свою вищість, а навпаки, була напрочуд доброзичливою і уважною до людей.
З 1975 року Галина Семенівна очолювала Житомирську фізіотерапевтичну лікарню (нині обласний лікувальний центр вертебрології і реабілітації), а перед виходом на пенсію декілька років працювала лікарем-фізіотерапевтом.
Робота, робота і ще раз робота... Важка, виснажлива, але така конче необхідна людям. У пам'ятній скринці свято зберігають діти й онуки Галини Семенівни її урядові нагороди: орден Великої Вітчизняної війни І і ІІ ступенів, два ордени Трудового Червоного Прапора, чимало медалей, відзнаку "Відмінник охорони здоров'я".
Народилася Г. С. Яковлєва в Росії у грудні 1917 року в родині селянина-бідняка. У 1931 вона, випускниця школи-семирічки, успішно складає іспит до Коломенського медичного технікуму, по закінченні якого стає студенткою ІІ Московського медичного інституту.
Випускний вечір у інституті співпав з початком Великої Вітчизняної війни. А оскільки Галина Семенівна закінчила військовий факультет, то одразу ж потрапила у вирій фронтового лихоліття - впродовж війни була військовим лікарем у 668-му батальйоні аеродромного обслуговування. Вона брала участь у боях І і ІІ Українських фронтів, перенесла чимало контузій, неодноразово була поранена...
Після війни Галина Семенівна працювала на Львівщині дільничним лікарем, очолювала поліклініку. Через п'ять років, як дружина військовослужбовця, переїхала з чоловіком та дітьми до Львова, де її призначили завідуючою Червоноармійським відділом охорони здоров'я і головним лікарем 9-ї міської лікарні м. Львова.
У 1956 році доля розпорядилася так, що Г. С. Яковлєва переїздить до Житомира, де спочатку працює дільничним лікарем 1-ї міської лікарні, затим - головним лікарем станції швидкої медичної допомоги, заступником начальника міського відділу охорони здоров'я. З 1960-го по 1975 рік Галина Семенівна Яковлєва очолювала обласний відділ охорони здоров'я. Ті, кому пощастило працювати поруч та під керівництвом цієї жінки - заслуженого лікаря України, пригадують, що вона ніколи не була "недоступною", не підкреслювала свою вищість, а навпаки, була напрочуд доброзичливою і уважною до людей.
З 1975 року Галина Семенівна очолювала Житомирську фізіотерапевтичну лікарню (нині обласний лікувальний центр вертебрології і реабілітації), а перед виходом на пенсію декілька років працювала лікарем-фізіотерапевтом.
Робота, робота і ще раз робота... Важка, виснажлива, але така конче необхідна людям. У пам'ятній скринці свято зберігають діти й онуки Галини Семенівни її урядові нагороди: орден Великої Вітчизняної війни І і ІІ ступенів, два ордени Трудового Червоного Прапора, чимало медалей, відзнаку "Відмінник охорони здоров'я".
