5 вересня 1904 р. у сільській родині Присяжнюків, що жила у с. Рахни-Собові, Гайсинського повіту Кам'янець-Подільської губернії (нинішня Вінницька область) народився хлопчик Євтихій, який був першим із 11 дітей.


Вже у 12-річному віці, після закінчення 3-річної церковно-приходської школи, він здобуває повагу у сельчан, бо читає листи, що надходять з фронтів Першої світової війни до неписьменних сусідів, і відписує сільські новини у листах-відповідях.


У 1928 році Євтихій став студентом Київського медичного інституту. Навчання у цьому закладі було досить складним і потребувало певного напруження та значних зусиль. До того ж не вистачало грошей на прожиток, бо батьки не тільки не могли допомагати, але й просили повернутись додому, бо у них не було здоров'я і сил утримувати велику сім'ю. Тому під час канікул Євтихій їхав додому і допомагав, чим міг, виживати своїй родині. Він завжди пам'ятав про напівголодне існування сім'ї. Та ось навчання у медичному інституті закінчено. Отримано диплом лікаря, у якому переважали відмінні оцінки. Євтихій був названий одним з найкращих і занесений до списку 22 "ударників" 10-го ювілейного випуску Київського медичного інституту.


Згідно з призначенням, молодий лікар поїхав працювати у Народицький район, який тоді входив до складу Київської області.
Євтихію щастило на добрих талановитих людей. Його першим наставником був Григорій Андрійович Клешкань - провідний хірург Народицької районної лікарні, згодом - головний хірург Рівненського обласного відділу охорони здоров'я, обдарована людина, лікар, як кажуть, від Бога.
На професійній ниві у Євтихія Дем'яновича було все гаразд. Окрім фаху хірурга, він опанував і суміжні спеціальності. У 1935 році він одружився з Ніною Значковською, яка після закінчення Київського медичного технікуму № 1 приїхала працювати акушеркою до Народичів.
У 1937 році як начальник санітарної служби Є.Д. Присяжнюк брав участь у військових подіях на річці Халхін-Гол, де проявлявся його талант організатора. За зразкову самовіддану службу під час військових подій у Монголії Євтихій Дем'янович був нагороджений військовим знаком "За Халхін-Гол", який він із усіх нагород цінив чи не найвище.


Після закінчення війни, у 1946 році Євтихій Дем'янович, відкинувши пропозицію працювати за фахом у Києві, повернувся до Народичів.
У перші повоєнні роки на нього ліг важкий тягар організації медичної служби у Народицькому районі, де крім його - хірурга, було ще двоє лікарів: терапевт та акушер-гінеколог.


Зважаючи на недостатній ліжковий фонд лікарні (50 ліжок у приміщенні, збудованому ще до революції), Євтихій Дем'янович розпочав будівництво нового корпусу районної лікарні.


Завдяки високому професійному рівню медичних працівників та тому, що заклад очолював талановитий організатор охорони здоров'я, Народицька центральна районна лікарня була обрана базою виробничої практики студентів Київського медичного інституту. Керівник практики доцент кафедри хірургії Василь Костянтинович Баєв, назвав Є.Д. Присяжнюка представником земської медицини. Це означало, що він кваліфіковано вирішував питання діагностики та лікування не лише за основним фахом - хірургією, але й за суміжними спеціальностями: терапією, акушерством та гінекологією. А у своїй галузі - хірургії, він був віртуозом, неперевершеним практиком, блискучим майстром. Хоча облік усіх виконаних ним хірургічних втручань не вівся, все ж можна сказати, що за свою більш ніж 40-річну лікарську діяльність він врятував життя не одній тисячі жителів Народиччини.


В особі Євтихія Дем'яновича щасливо поєдналися величезна працелюбність, висока вимогливість до себе і підлеглих, принциповість і батьківська турбота про своїх колег.


У 1953 році Є.Д. Присяжнюк за самовіддану працю і професійні успіхи був нагороджений орденом "Знак пошани", а у 1963 році йому було присвоєно почесне звання "Заслужений лікар Української РСР".


Окрім медицини, у Євтихія Дем'яновича були і суспільні обов'язки: він неодноразово обирався жителями району до районної та обласної рад депутатів, брав участь у обговоренні, плануванні медичної допомоги населенню і, звичайно, стояв на сторожі інтересів народичан.
Сила батьківського прикладу була настільки переконлива, що медична професія стала домінуючою у сім'ї. З трьох його синів - двоє є лікарями, докторами медичних наук, а серед п'яти онуків тільки один не пішов дідовою стежкою. Фактично Євтихій Дем'янович є засновником медичної династії.


Проте здоров'я Євтихія Дем'яновича, сили та енергія, віддані улюбленій справі, доходили кінця. У 1964 році, після святкування 60-річчя з дня народження, він за власним бажанням полишив посаду головного лікаря району і далі працював рядовим хірургом. Перенесені за часів хірургічної діяльності багаторазові інфаркти міокарду давалися взнаки. Врешті-решт у 1973 році він остаточно полишив роботу.
Незважаючи на це, до нього продовжували звертатися люди за допомогою, і старий лікар їм не відмовляв... Аж доки -23 вересня 1976 - його зболіле серце не перестало битись…


Життя і діяльність Євтихія Дем'яновича Присяжнюка були, є і залишаться прикладом високого служіння найгуманнішим із професій.