"Він жив для людей..."


"...Він жив для людей. В ім'я людей. Він був Медиком від Бога". Саме так згадують коростишівці свого земляка, головного лікаря Коростишівського району Дмитра Івановича Потєхіна.


Сам Дмитро Іванович - з міста Арзамаса Нижегородської губернії. Народився майбутній лікар у сім'ї купця.
По закінченні Нижегородської гімназії він вступив до Московського університету, на біологічний факультет, а згодом (через три з половиною роки) перевівся на медичний, бо збагнув, що саме медицина - його покликання.


У 1914 році вже лікарем Дмитро Іванович повертається додому - в Арзамас. Але попрактикувати він так і не встиг, бо його відразу відкликали до Москви і мобілізували в армію. Молодому лікарю довелося працювати у польовому госпіталі, у військово-санітарному поїзді та у таборі військовополонених.


Він переїхав до Радомишльського повіту у червні 1918 року, де до 1923 року працював дільничним лікарем Потіївської лікарні. Згодом його перевели районним лікарем до Коростишева.


Не можна сказати, що до нього у Коростишеві не було лікарів. Але вони чомусь тут не приживалися і швидко виїздили, не залишаючи по собі доброї пам'яті. (У дореволюційний період винятком був талановитий самородок фельдшер Олександр Захарович Шишкін.)


Поява в провінційному містечку молодого лікаря було неабиякою подією. Скромний, у темно-сірому костюмі, з невеличким саквояжиком, він зовсім не був схожим на своїх попередників. Медик постійно перебував серед людей - або в стінах невеличкої лікарні, штат якої тоді нараховував лише 10 чоловік, або на викликах. Його старанність і вміння були помічені: через півроку роботи у Коростишеві Дмитро Іванович отримав перш подяку від окружного відділу охорони здоров'я за "посильну допомогу в справі встановлення лікарської мережі на селі".


Медсестра С. С. Горецька, що працювала в Коростишівській лікарні з 1922 р., згадувала, як вагітні селянки, котрі користувалися послугами лише бабок-повитух, боялися лікарів. Але Дмитро Іванович був людиною винахідливою. Він привіз з обласного центру дефіцитну на той час тканину і розпорядився наділяти нею тих породіль, котрі звертатимуться по допомогу до лікаря. Коли ж відкрився пологовий будинок - від недовіри й боязні й сліду не лишилося...


А жителька Коростишева М. І. Яроцька розповідала, як смерть матері тяжко травмувала психіку молодої дівчини - у неї віднялися ноги. Не було ніякої надії, що колись вона зможе ходити. Та якось під час обходу Потєхін присів біля неї і, зазираючи у вічі, сказав: "Все, моя дорогенька. Ви здорові. Зараз встанете і - на вокзал. Через місяць екзамени в інститут. Слід поспішати". І сталося диво - все було так, як він казав.
Не залишав свого поста лікар Потєхін і в роки воєнного лихоліття. Ризикуючи власним життям, він оперував поранених партизанів, через підпільників передавав у загони медикаменти, робив усе можливе, щоб уберегти молодь від відправки до Німеччини.


Після визволення Коростишева від німецько-фашистських окупантів лікарю довелося працювати особливо інтенсивно. Він по 18 годин стояв біля операційного столу. Сотні врятованих бійців і командирів Червоної Армії дякували хірургу за врятоване життя. В одному з листів до Коростишева є такі рядки: "Я ніколи не забуду Вас, - писав Михайло Попов з Єревана. - Навіть лікарям не віриться, що я міг вижити після газової гангрени. Низько вклоняюся Вам!".


Великої турботи у цей, повоєнний, період потребували діти, виснажені від недоїдання, сироти. Потєхін сам їздив по селах і відбирав таких для лікування. Для них організував дитячий будинок.


За бездоганну роботу Д. І. Потєхіна у жовтні 1949 року було нагороджено орденом Леніна. Але чомусь указ про це з'явився в газеті "Радянська Житомирщина" лише у жовтні 1953-го...


А в серпні 1954-го талановитий лікар - велика людина - пішов з життя. Весь Коростишів був у траурі. Провести свого Лікаря вийшли тисячі жителів міста і сіл району. Дмитра Івановича поховали на міському цвинтарі. Але він живе в серцях, у пам'яті вдячних пацієнтів, щиросердних земляків...


А відтепер він буде зустрічати кожного, хто прийде до Коростишівської центральної районної лікарні: 12 червня 2004 року, напередодні Дня медичного працівника, пам'ять Д.І. Потєхіна було увічнено меморіальною дошкою.


З цього приводу відбувся мітинг, відкрив головний лікар В. А. Гречко і подякував усім, хто сприяв утіленню в життя ідеї увічнення пам'яті колишнього головного лікаря району Дмитра Івановича Потєхіна. А до цієї доброї справи причетними виявилися: районна держадміністрація, районна рада, колектив районної лікарні, управління містобудування та архітектури облдержадміністрації, працівники ВАТ "Коростишівський кар'єр" та інші.


"Висока зоря пам'яті про Вас, Лікарю, ніколи не згасне у вдячних серцях людей" - викарбувано на меморіальній дошці і в серці кожного, хто його знав, хто про нього чув. Пам'ять - це те вічне, що лишається нам, коли близькі покидають нас...