В. І. Назарчук народився 4 квітня 1930 року на Вінниччині в сім'ї колгоспника. Вісімнадцятирічним юнаком він вступив до Уманської фельдшерсько-акушерської школи, по закінченні якої протягом року працював фельдшером у дільничній лікарні с. Гранов Вінницької області. Молодий, енергійний і допитливий фельдшер прагнув до знань, тому, прислухавшись до поради заступника міністра охорони здоров'я України В. Д. Братуся, у 1952 році вступив до Вінницького медичного інституту. Після закінчення вищого навчального закладу з 1958 по 1962 рік працював хірургом, а згодом і головним лікарем Плужненської районної лікарні на Хмельниччині. Проте, прагнучи до поглиблення і вдосконалення своїх знань, Василь Іванович мріяв про ординатуру. Адміністрація Хмельницької області не дуже хотіло відпускати молодого грамотного лікаря на навчання і наполегливо пропонувало йому очолити Ізяславську центральну райлікарню. Та все ж у 1962 році він вступає на кафедру акушерства і гінекології клінічної ординатури Вінницького медінституту, де багатий практичний досвід переймав у висококваліфікованих хірургів - подружжя Вишневських. У 1964 році він успішно закінчує повний курс клінічної ординатури за спеціальністю "Акушерство і гінекологія" і за направленням їде на роботу до Житомирського обласного онкологічного диспансеру. Згодом В. І. Назарчуку запропонували посаду заступника начальника обласного відділу охорони здоров'я. Обіймаючи цю високу посаду, Василь Іванович, при підтримці досвідчених організаторів охорони здоров'я та обласних спеціалістів, усі свої зусилля спрямував на підвищення якості надання медичних послуг населенню області та подальший розвиток галузі.


З 1966 по 1967 рік В. І. Назарчук, за рекомендацією Міністерства охорони здоров'я УРСР, проходив навчання на Міжнародних курсах організаторів охорони здоров'я за програмою ВООЗ при Центральному ордена Леніна інституті удосконалення лікарів у Москві та захистив курсову роботу на тему: "Організація боротьби з материнською смертністю в Житомирській області".


З 1969 по 1973 рік Василь Іванович перебував у службовому відрядженні в Алжирській Народно-Демократичній Республіці, де був представником Міністерства охорони здоров'я СРСР при апараті радника посольства СРСР.


У січні 1975 року йому було присвоєно високе звання "Заслужений лікар України".


З 1977 по 1981 рік В. І. Назарчуку довелося працювати в Ангольській Народній Республіці на посаді радника Міністерства охорони здоров'я СРСР і керівника медичної громади радянських спеціалістів, яким у той час доводилося працювати у вкрай важких, бойових умовах. У вересні 1980 року указом Президії Верховної Ради СРСР В. І. Назарчука за мужність і самовіддану роботу було нагороджено орденом Дружби народів. По поверненні з Анголи він працював в обласній лікарні заступником головного лікаря. Проте з жовтня 1984 - по жовтень 1989 року Василь Іванович як досвідчений, висококваліфікований лікар, який, до речі, опанував французьку і португальську мови, знову залучається до роботи в Алжирі.


У 1990 році В. І. Назарчук вийшов на пенсію. Але уряд країни, Міністерство охорони здоров'я СРСР знову звернулися до нього за допомогою у вирішенні конфліктного питання щодо невиплати коштів радянським спеціалістам з боку уряду Анголи. Тож знову довелося Василю Івановичу вирушати у далекі краї. На рідну Житомирщину він повернувся після виконання всіх покладених на нього обов'язків лише у 1998 році.


...Аналізуючи свій 48-річний трудовий досвід, Василь Іванович Назарчук якось занотував у своїх спогадах: "Я щасливий від того, що мені поталанило скрізь пліч-о-пліч працювати з висококваліфікованими медиками, класними спеціалістами і справжніми професіоналами. Виконуючи миротворчу місію, я працював в одній команді з лікарями з Житомирщини. В далекій Африці ми уособлювали собою охорону здоров'я рідного краю. Я гордий від того, що жодний з нас не скомпрометував високе звання лікаря, пишаюсь тим, що лікарі Житомирщини, виконуючи програму Всесвітньої організації охорони здоров'я, зробили вагомий внесок у надання медичної допомоги народам Африканського континенту".