Ця розповідь - про досвідченого хірурга з 55-річним стажем, лікаря вищої категорії, відмінника охорони здоров'я, лауреата обласної премії ім. О. Ф. Гербачевського Вітольда Петровича Муравйова - талановиту людину і щасливого сім'янина.


Він народився в Троянові, що поблизу Житомира, 3 липня 1924 року в родині лікаря і фельдшерки. Саме перед війною закінчив школу. Свою трудову діяльність розпочав у військовому госпіталі санітаром. Під впливом баченого і того, що робили батьки, в юнака з'явилося бажання йти їхніми слідами...


В 1943 році, коли звільнили Київ від ворогів, він став студентом Київського медичного інституту. Ще в ті часи головний лікар Житомирської обласної лікарні О.Ф. Гербачевський узяв шефство над талановитим юнаком, котрий після закінчення 4-го курсу проходив тут практику. Вже тоді досвідчений лікар розгледів у молодому колезі талановитого послідовника і дозволив йому самостійно зробити килорозтин та декілька апендиктомій.


Головний лікар (в свою чергу) вразив молодого практиканта своєю інтелігентністю, людяністю, тим, що дбав про персонал лікарні.
Ще й сьогодні Вітольд Петрович певен, що став хірургом з благословіння Олександра Федоровича. По закінченні інституту молодого спеціаліста хотіли направити фтизіатром до Ворошиловградської області, бо тоді був дуже поширений туберкульоз. Це призначення ледь не знищило мрію про хірургію. Олександр Федорович разом з начальником обласного управління охорони здоров'я Струєвим, і написали листа міністру з проханням направити випускника медінституту до Житомира. Так за їхнього сприяння Вітольд Петрович став хірургом.
Розпочинав він свій трудовий шлях у Дзержинській районній лікарні, згодом був переведений до Червоноармійської ЦРЛ, а в червні 1951 року - призначений хірургом Любарської райлікарні.


Через кілька місяців потому Вітольда Петровича призначили головним лікарем Любарської районної лікарні. І тут він виявив ще одну грань свого таланту - організаторські здібності. Але його прихильність до хірургії була незмінною, тому в лютому 1967 року він пише заяву з проханням звільнити його від адміністративної роботи і дати можливість удень і вночі оперувати, оперувати, оперувати... Так Вітольд Петрович став завідувачем хірургічного відділення.


Добра слава не обмежувалася лише Любарщиною. Такого талановитого хірурга жадав мати й обласний центр. І В.П. Муравйова згідно з розпорядженням облвідділу охорони здоров'я, переводять до Житомирської міської лікарні, а в 1976 році він уже завідує хірургічним відділенням обласної лікарні.


Він був хірургом широкого профілю. Після спеціалізації у М. Амосова, на яку його направив О.Ф. Гербачевський, Муравйов першим на Житомирщині став видаляти легені. Робив також ортопедичні операції, а коли перейшов до Першої міської лікарні, а згодом до обласної, спеціалізувався на операціях черевної порожнини.


Такий талановитий досвідчений хірург, безумовно, мав немало учнів, які із задоволенням вчилися у нього, працювали поруч і якими тепер може пишатися Вітольд Петрович. Серед них він з гордістю називає професора Михайла Юхимовича Нечитайла, який очолює кафедру печінкової хірургії у клініці Шалімова. Його учнем був нинішній генерал-майор Михайло Петрович Захараш, що очолює в Києві медичну службу СБУ. Асистентом у В.П. Муравйова був І. Дедерко, який нині очолює медичну службу міліції у Житомирі з ним Вітольд Петрович пропрацював 25 років в обласній лікарні). Проходив у нього інтернатуру і став талановитим торакальним хірургом головний лікар ЦМЛ № 1 Володимир Леонардович Савченко.


Сам лікар - з роду медпрацівників, він і одружився з лікаркою, котра працює неонатологом у ЦМЛ №1. Наслідував батьківський приклад і син Тадеуш, який завідує торакальним відділенням Обласної лікарні. Медична династія Муравйових продовжується і в онуках: Петро - студент 4-го курсу Одеського медичного інституту.


Вітольд Петрович покладає на сучасну молодь певні надії, вважає її здібною і талановитою (лише шкодує, що в сучасних умовах молоді лікарі не можуть так удосконалюватись, як він раніше, через брак коштів і неможливість передплачувати медичну літературу, постійно працювати з нею, щоб крокувати в ногу з наукою).


Колись два хірурги з Польщі, погортавши хірургічний альбом хірурга В.П. Муравйова, запропонували йому роботу у Варшаві. Але Вітольд Петрович на це відповів: "Звідси я нікуди не поїду, бо люблю Україну. Тут я отримав освіту, тут прожив життя, тут моя Батьківщина"...