Лікарі-початківці обирають психіатрію своєю професією не так уже й часто... І все-таки існує не завжди з'ясований феномен: лікарі, що прийшли навіть випадково в психіатрію, - майже ніколи не залишають її. Однією з причин є, мабуть, проблеми знедолених, беззахисних психічнохворих людей, що формують у психіатрів такі моральні якості, як співчуття, співпереживання, милосердя, бажання захистити й допомогти.

З глибокою повагою та відданістю спільнота психіатрів області згадує Віктора Івановича Жабокрицького (1958-1977 рр.), колишнього головного лікаря Житомирської обласної психіатричної лікарні №1.

В. І. Жабокрицький народився 12.04.1922 року в с. Попільня. В 1942 році закінчив військо-медичне училище. Після закінчення Київського медичного інституту з 1953 року працював завідуючим міськздороввідділом м. Житомира, з 1956 (майже 23 роки) - в ОПЛ №1, 19 з них - головним лікарем.

Живучи інтересами лікарні, Віктор Іванович згуртував міцний, працездатний колектив, підняв престиж закладу на належну висоту. За час його керування було відбудовано лікарню - введено в дію адміністративно-лікувальний комплекс на 750 ліжок.

За його сприяння лікарня реорганізовувалася в діагностично-лікувальний, організаційно-методичний Центр надання психіатричної допомоги населенню області. Заклад користувався непоганою репутацією і довірою громадян області. Тут піклувалися про хворих, покращували якість їх лікування та умови перебування.

В. І. Жабокрицький - учасник Великої Вітчизняної війни, нагороджений орденами Великої Вітчизняної війни, Червоної зірки та медалями за бойові заслуги. У мирний час - орденом Трудового Червоного Прапора, "Знак Пошани", ювілейними медалями.

Він брав активну участь у суспільному житті області, неодноразово обирався депутатом міської та районної рад, членом ревізійної комісії республіканського товариства психіатрів та невропатологів.

Віктор Іванович - відмінник охорони здоров'я, з 1966 року - заслужений лікар України. Він уміло вирішував насущні проблеми, мав хороший рівень організаційних здібностей, авторитет серед працівників лікарні та медпрацівників області, просто був чуйною і доброю людиною.
Житомирська обласна психіатрична лікарня №1 з 1969 року (в період його керівництва) стала базою підготовки в інтернатурі лікарів-психіатрів області. (В районах області відкривалися психіатричні кабінети, де і працювали випускники інтернатури.)

Надійними помічниками в роботі головного лікаря були: начмеди Є. В. Міткевич, Л. М. Колосовська, старші лікарі В. П. Кутін, Я. Н. Ольшанський, заввідділеннями З. Д. Доброжан, М. П. Кутіна, Н. О. Кононова, Б. О. Мартинюк, Л. Я. Солтус, О. В. Борисова, О. І. Рябова, Л. Ф. Максимова, А. Г. Білько, В. Я. Шумлянський, заввідділу кадрів А. В. Ольхівська та інші.

Разом з дружиною - дитячим психіатром, завідувачкою дитячого відділення лікарні - виростили двох дітей, які також стали лікарями, а син Сергій обрав фах лікаря-психіатра, за яким працював в нашій області. На даний час він працює викладачем у Українській медичній академії м. Києва.