О.С. Волков народився в Житомирі 13 травня 1952 року. Ще з дитинства всі його мрії і сподівання були зорієнтовані на медицину. На вибір майбутньої професії вплинуло сімейне виховання, приклад самовідданої праці його матері Лариси Володимирівни Парадовської - лікаря-фтизіатра, заступника головного лікаря Житомирської обласної протитуберкульозної лікарні. Тож по закінченні житомирської загальноосвітньої школи № 15 він їде до Ленінграда, де проживала численна батьківська рідня і стає студентом Ленінградського санітарно-гігієнічного медичного інституту. За словами Олександра Сергійовича, він цілком свідомо обрав фах саме санітарного лікаря, оскільки вже тоді вважав, що медицина профілактична - це медицина майбутнього.


Швидко минули студентські роки, і у 1975 році він з молодою дружиною Тетяною Олександрівною, яка нині очолює епідеміологічний відділ Житомирської міської СЕС, за направленням вирушає до глибинки Вологодської області - райцентру Нікольськ. Туди дістатися можна було лише літаком, оскільки розташований він на кордоні з Архангельською та Костромською областями за 500 км від Вологди. Впродовж трьох років молодий спеціаліст обіймав посаду головного санітарного лікаря Нікольського району. За словами Олександра Сергійовича,
то були найкращі роки його життя. Саме тоді відбулося його становлення як фахівця, саме в той період народилися сини - Тарас та Андрій. Та й до того ж - його як завзятого мисливця і рибалку просто зачарувала надзвичайно багата природа того краю...


У 1978 році, через раптову смерть матері, О. С. Волков із сім'єю переїздить до Житомира і протягом року працює лікарем з гігієни праці обласної СЕС. А через рік начальник облздороввідділу В. А. Пешко запропонував йому посаду головного санітарного лікаря Житомирського району.
Роботу Житомирської райСЕС доводилося розпочинати практично з нуля, з того, що члени колективу власноруч відремонтували приміщення. Потім чимало було зроблено в організації роботи районної санепідслужби, завдяки чому вона стала найкращою в області.


Тож не випадково, що у 1981 році В.А. Пешко запропонував Олександру Сергійовичу очолити Житомирський міський відділ охорони здоров'я. На цій посаді він пропрацював одинадцять років. Тоді йому пощастило трудитися разом з такими чудовими організаторами, грамотними керівниками і яскравими особистостями, як Іван Федорович Коструба і Леонід Михайлович Хомчук, які очолювали Житомирський міськвиконком. У той період часу було побудовано чимало об'єктів охорони здоров'я: терапевтичні корпуси 1-ї і 2-ї міських лікарень, дитячу міську поліклініку по вулиці 1 Травня, дві молочні кухні, відкрився міський шкірвендиспансер, було відновлено роботу міського протитуберкульозного диспансеру. Тоді ж створили потужну стоматологічну службу в місті - відкрились стоматологічні поліклініки для дітей і для дорослого населення, а також - госпрозрахункова стоматполіклініка...


За ініціативи і під керівництвом О. С. Волкова міським відділом охорони здоров'я вперше в Україні і саме в Житомирі було впроваджено нові господарські механізми, розроблені російськими колегами з Москви, Ленінграда, Кемерово. Завдяки цій плідній співпраці в Житомирі було створено територіально-медичні об'єднання, впроваджувалися моделі кінцевих результатів тощо.
То були роки становлення, розвитку охорони здоров'я міста.


О. С. Волков і його однодумці відчували велику і дієву підтримку з боку знаних і шанованих в області і в Україні організаторів охорони здоров'я: В. А. Пешка, Ю. П. Спіженка, В. М. Пономаренка, З. М. Парамонова.


За словами О. С. Волкова, після І. Ф. Коструби і Л. М. Хомчука до керівництва Житомирської міської ради обиралися люди, з якими він не міг знайти спільної мови. По суті, вони руйнували те добре, що було зроблено в охороні здоров'я міста впродовж десяти років. Ні А.І. Фесенко, ні два його попередники не змогли гідно прийняти естафету від І.Ф. Коструби і Л.М. Хомчука.


У 1992 році начальник УОЗ облдержадміністрації З.М. Парамонов запропонував О.С. Волкову посаду головного державного санітарного лікаря області. За словами Олександра Сергійовича, свою роботу на цій посаді він розпочав з будівництва багатоповерхового корпусу облСЕС, яке було завершено через півтора року. Настав період становлення обласної санепідеміологічної служби.


У 1994 році було прийнято закон "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", який обумовлював нові умови діяльності санепідслужби та абсолютно нові юридичні аспекти співпраці з МОЗ України і з органами місцевого самоврядування. Санепідеміологічна служба вийшла з підпорядкування УОЗ і органів місцевого самоврядування, оскільки віднині підпорядковувалась безпосередньо МОЗ України. Постановою Кабінету Міністрів України санітарно-епідеміологічну службу України визнано органом державної виконавчої влади. Разом з тим функції служби є не тільки контролюючими. Вони насамперед спрямовані на проведення профілактичних та протиепідемічних заходів.


Завдяки О.С. Волкову в області було створено гарну матеріально-технічну базу санітарно-епідеміологічної служби. Лише з 1992 по 1998 роки побудовано нові СЕС у Новоград-Волинському, Бердичівському, Ємільчинському, Дзержинському районах, придбано приміщення для райСЕС у Ружині і Радомишлі, зроблено капітальний ремонт приміщення райСЕС у Лугинах. На часі вирішення - питання щодо завершення будівництва приміщення райСЕС у Брусилові, яке було розпочато за кошти Чорнобильського фонду, та пошуки більш пристосованого приміщення для Червоноармійської райСЕС.


Разом з тим, для здійснення державного санітарного нагляду на належному рівні потрібно мати не лише пристосовані приміщення, а й відповідну апаратуру та обладнання. Практично всі лабораторії в області акредитовані та атестовані системами Держстандарту і МОЗ України.


Проте через недостатнє фінансування оснащення лабораторій бажає бути набагато кращим. З 2000 року санітарно-епідеміологічна служба фінансується з державного бюджету і водночас належить до обласної комунальної власності. Згідно з Бюджетним кодексом, держава не має права їх фінансувати, тобто це питання вимагає узгодження на правовому рівні. Адже сьогодні є чимало ще не визначених чинників, які впливають на стан здоров'я людей. За умов широкого застосування таких новітніх методів, як рідинна хроматографія, газова хроматографія, атомно-абсорбційна спектрофотометрія, полімеризно-ланцюгова реакція, пряма В-спектрометрія продуктів харчування, можливими стануть дослідження на рівні ДНК. А це надзвичайно важливо, адже сумнозвісною ознакою сучасності є такі небезпечні інфекції, як SARS, "курячий грип" тощо. Словом, створення найсучаснішої лабораторної бази є питанням надзвичайно важливим.


Олександру Сергійовичу та його колегам у своїй діяльності доводиться мати справу з широким колом фізичних та юридичних осіб, тобто бути водночас і лікарями, і правознавцями. Специфіка служби є такою, що в ході роботи облСЕС накладає штрафи, санкції тощо, але робить це на цілком законних підставах.


Актуальною для служби є проблема з лікарськими кадрами. Разом з тим в області абсолютно не існує проблем із середньою медичною ланкою працівників. Грамотні кадри для цієї ланки готує Житомирське фармацевтичне училище. А от санітарними лікарями область забезпечена лише на 70%, у т. ч. 30% з них - пенсійного віку. Особливо не вистачає санітарних лікарів у районах. Хоча нестача санітарних лікарів є актуальною не лише для області, а й для держави в цілому. Принаймні Житомирська область вже сьогодні може прийняти на роботу 100 лікарів, а присилають - 10.


І все ж - головний санітарний лікар Житомирської області, заслужений лікар України Олександр Сергійович Волков і очолювана ним санітарно-епідеміологічна служба області шукають і врешті-решт знаходять шляхи вирішення будь-яких проблемних питань, і яскравим підтвердженням цього є той факт, що діяльність Житомирської обласної СЕС визнано однією із кращих у державі.