Вперше Черняхівська лікарня згадується в 1902 році в рапорті Черняхівського дільничного лікаря Житомирського повіту А. Кашкевича. В рапорті він подає клопотання з переліком медикаментів, необхідних для райлікарні.


Заробітна плата лікаря становила 49 крб., фельдшера, посада якого була введена в 1901 році - 10 крб. на місяць. Сестра милосердя працювала за безкоштовне харчування, вартість якого становила 6 крб. 75 коп. Цього було недостатньо для задоволення життєвих потреб, тому у вільний час медперсонал займався приватною практикою.


Наказ громадського опікування, у віданні якого перебувала лікарня, виділяв украй малі кошти на її утримання. Ці кошти йшли на придбання ліків для стаціонарного і амбулаторного лікування малозабезпечених міщан, на заробітну плату лікарів, придбання палива та поточний ремонт. Кошти виділялися з розрахунку 0,08 коп. на мешканця містечка. Вся робота медичного закладу була організована за принципом самоокупності. Продукти харчування, господарський інвентар, ліки закуповувалися за контрактом.


Утримання одного хворого становило 163 крб. 58 коп. Головним джерелом прибутку лікувального закладу була плата за лікування. Форма її диференціювалася в залежності від соціального статусу населення. Хворі дворянського походження сплачували щомісяця 89 крб. 81 коп., члени сімей військовослужбовців - 21 крб.78 коп., міщани сплачували 7,50 крб., решта хворих у повіті - 4,50 крб. З неімущих плата бралася за домовленістю, адже місячна зарплата робітника становила 12-14 крб. на місяць. Селянам, які вели натуральне господарство, щоб одержати 4 крб., потрібно було продати 4-5 ц зерна або велику рогату худобу (1 шт.), чи пару коней. Гроші за лікування хворий вносив за місяць наперед без права повернення в разі дострокової виписки. Це було вкрай неефективно. Заплативши гроші наперед, хворі довго затримувались у лікарні, незважаючи на те, що їх здоров'я на початку другого місяця вважалося задовільним. До того ж заможні верстви населення зверталися більше до приватних лікарів, кількість яких до 1903 р. зросла. Та навіть зменшений розмір платні для нижчих верств населення був для більшості з них недоступний. Тому вони зверталися до лікарні в крайніх випадках.


Наказом громадського опікування було запроваджено подобову форму оплати за лікування. Гроші стали брати за 5 днів наперед, а далі - від кількості днів перебування в лікарні. З кожним роком кількість хворих, що лікувалися стаціонарно, почала поступово зростати. Відповідно скоротився і термін їх лікування. Кожний із них перебував у лікарні в середньому 13 діб. Надходження і видатки за лікування поступово зрівнялися, а згодом перші - стали переважати. Незважаючи на труднощі, малий штат медичного закладу продовжував виконувати свої благодійні функції, крім лікування хворих їх залучали ще й до виконання інших обов'язків. Серед них - шефство над лікарняними дільницями Черняхівського повіту, участь у профілактиці та припиненні масових інфекційних захворювань, судово-медичному засвідченні нещасних випадків; вони залучалися до здійснення нагляду за аптечними складами і продуктовими базами. І все ж слід зазначити, що лікарі справлялися зі своїми прямими обов'язками, вдосконалювали професійну майстерність. У 1912 році на 6673 чол. припадав 1 лікар. Земство дбало про культурне забезпечення хворих. З 1904 року воно виділяло лікарні кошти на придбання медичних газет, журналів, книг, з 1907 року - на придбання медлітератури, що сприяло поступовому створенню медичної бібліотеки. В 1902 році дільничним лікарем був призначений А. Кашкевич.


Під час воєн (російсько-японської 1904-05 рр. та Першої світової 1914-17 рр.) лікарі вважалися військовозобов'язаними.


З 1913 року головну увагу було зосереджено на профілактиці та лікуванні шкірних та венеричних захворювань. На початку ХХ ст. сифілісом та гонореєю на Волині хворіло 22 чол. на 10 тис. населення. Випускник медичного факультету Київського університету В. І. Краснов, який очолював венеричне відділення земської лікарні м. Житомира, подав клопотання до губернської санітарної ради про необхідність обов'язкового медичного огляду всіх, хто влаштовувався на роботу, посилення медико-поліцейського нагляду за проституцією. Він добився розширення подібних відділень на 10 ліжок при повітових лікарнях. Завдяки його активній діяльності кількість хворих на сифіліс у повіті скоротилась до 14 чол. на 10 тис. населення. В Центральній Росії цей показник становив 80, а в роки Першої світової війни в прифронтовій смузі - навіть до 112 чол. на 10 тис. У 1909 році було організовано пенсійну касу і впроваджено страхування службовців від нещасних випадків. До 1917 року перебування хворих у лікарні залишалося платним. У грудні 1912 року вийшов закон про лікування психічно хворих за рахунок державної казни, а через рік - про безкоштовне лікування заразних хворих, оскільки більшість із них не зверталися за допомогою і ставали розповсюджувачами різних інфекцій.
В 1923 році Черняхів став районним центром. Завдяки піклуванню партії та уряду у передвоєнні роки, в галузі охорони здоров'я відбулися значні зміни. У райлікарні, скажімо, на 100 ліжок працювало 10 лікарів і 20 чол. середнього медперсоналу, була відкрита санепідемстанція.


14 березня 1925 року на засіданні Черняхівського райвиконкому слухалася доповідь про діяльність Черняхівської райлікарні, районним лікарем на той час був Вейкерт. Роботу райлікарні в цілому визнали задовільною. На засіданні піднімались питання щодо поліпшення якості роботи медичної установи, приймалося до уваги, що з настанням весни слід очікувати на зростання числа пошесних захворювань; на тому ж засіданні лікар Вейкерт подав своє клопотання перед Окрздравом (яким було виділено 1500 крб. на перебудову помешкання Черняхівської райлікарні, але цих коштів буде не достатньо, так як помешкання вимагає дуже значної перебудови та розширення) з проханням про безкоштовний відпуск лісу на перебудову помешкання. Проте через відсутність ліків та інструментів у Черняхівській лікарні гальмується надання своєчасної медичної допомоги населенню, а тому Вейкерт не раз нагадує Окрвиконкому про нагальність проблеми. В 1925-26 рр. ще більше розширюється лікарська профілактична мережа. В практику входить надання допомоги хворим за місцем проживання, допомоги при пологах.


Приділяється значна увага дотриманню необхідного санітарного стану Черняхова та навколишніх сіл. Незважаючи на це, все ж трапляються випадки захворювання на кір, малярію, скарлатину (особливо у дітей), були ще й прояви сибірської виразки та сказу.


З роками матеріальна і загальна культура народу зростала. Здійснювався благоустрій Черняхова, будувалося нове житло, лазні. Входила в практику безплатна медична допомога.


В новоутвореній в 1937 році Житомирській області функціонувало 62 лікарні, 179 амбулаторій, 25 диспансерів, 188 колгоспних пологових будинків, у яких працювало 591 лікар, 458 акушерок, 770 медсестер. Найбільшою шаною у пацієнтів користувалася Черняхівська райлікарня, яка в республіканському змаганні займала перші місця, її головним лікарем був П.Г. Бляшов.


З початком війни і наближенням фронту до Житомира при Черняхівській райлікарні було створено партизанський штаб. Усі члени райлікарні надавали медичну допомогу партизанам. Особливо відзначився фельдшер, а пізніше лікар, Мирон Харламович Верещак, який пропрацював у лікарні 45 років. Цей хоробрий лікар передавав медикаменти, перев'язувальний матеріал у партизанські загони, його сім'я переховувала партизанів та полонених. Активну участь у медичному підпіллі брали лікарі Михайло Іванович Корнілов та його дружина Леоніла Миронівна.
В перші дні війни лікарня була розбита, зруйнована, все було знищено. Першим на допомогу пораненим прийшов М.Х. Верещак - ним було відремонтовано 10 ліжок, обладнано 2 палати. В кінці 1941 року після контузії прибув до Черняхова лікар-хірург М.І. Корнілов. (Він потрапив у полон, з якого йому вдалося втекти.) Підпільна група постійно допомагала місцевому населенню. Тут переховували від переслідування німецьких властей комуністів, рятували, приписуючи неіснуючі хвороби тим, кого мали відправити на каторжні роботи до Німеччини.


... Відбудова лікарні розпочалася в перші дні визволення. З цією метою було виділено певну суму коштів, проте використати всі кошти не змогли через відсутність будівельних матеріалів. Основний тягар ліг на плечі колектива медпрацівників. Вони не шкодували своїх зусиль заради відновлення роботи лікарні, бо вважали, що здоров'я людей є вищим над усе. В перші повоєнні роки було дуже багато проблем, в основному з транспортом й кадрами.


В 1972 році мережа закладів райцентру значно зросла - поліклініка, райлікарня, дитяча консультація та санепідемстанція, де працювало 26 лікарів, 145 чол. середнього медперсоналу; всі медичні заклади були забезпечені медичним устаткуванням. Нині населення району обслуговує 48 медичних закладів і 5 аптек.