Знову мусимо засвідчити: Ескулап, Гіппократ, Авіценна, А. Везалій в Русі і на Древлянщині зокрема - не бували!!!
Напевно, безплідними для будь-кого будуть пошуки слідів якоїсь цільової медичної програми в княжі часи. Хоч, наразі, можна стверджувати, що лікарі вищого, ніж жреці-волхви, рівня в Київській Русі були, бо в різних джерелах, літературних та історичних, мізерні свідчення все ж знаходимо. Під час полювання в древлянських лісах ведмідь поранив боярина. В горлі булькало...
"- Врятуй його! - гукнула княгиня Ольга лікареві.


Пораненого поклали на ноші, лікар розтиснув його зуби, влив якесь "питво"". Отже, при княжих дворах, напевно, були лікарі-знахарі, які, навчаючись (іноді досить довго) в інших лікарів, уміли лікувати рани, деякі хвороби, "виганяти зле з душевно хворих". Можна запевнити, що в кожному місті, а може, і в хуторах були свої чаклуни-знахарі або просто знавці хвороб. Свідчення доносять, що найпоширенішими хворобами ранніх і середніх часів 2-го тисячоліття були грижі, ревматизм, переляк, сухота (туберкульоз), бешиха, пропасниця, грудна жаба, сибірка, падуча (епілепсія), запаморочення голови (від підвищеного тиску).


При лікуванні більшості хвороб найчастіше вдавалися до забобонів: шептання, замовлення, оберегів (амулетів) з кісток тварин. Але було вже і лікування на основі людського досвіду з використанням рослин, які і в наші часи є основою ліків (полин, м'ята, подорожник, мак, кропива, часник, калина тощо), і тваринних жирів (борсуків, гусей, собак). З'явились перші аптекарі. Акушерські обов'язки виконували досвідчені бабки-повитухи. Хірургічні методи тоді обмежувалися вправленням вивихів, ампутацією кінцівок, розтином гнояків, пов'язками на рани, висіченням понівечених тканин, кровопуском. Так лікували впродовж кількох століть аж до 18-го століття. А в 19-му - вперше зустрічаємо спроби державного вирішення медичних проблем.


2. ВІД ПЕРШИХ УКАЗІВ ЦАРСЬКИХ ДО... ПОСТАНОВ РАДНАРКОМУ
В архівах перший знайдений документ, який стосується периферійної медицини у Волинській губернії (нагадаємо: на той час в губернії було 12 "уездов", тобто повітів), - датований 24 грудня 1868 р., де затверджений міністерством внутрішніх справ. Є "Положение о сельской врачебной части", в якому широко описуються завдання, покладені на сільську медицину. Пізніше знайдено ще 2 документи, датовані січнем 1877 року. В першому вміщено доповідь міністра внутрішніх справ у лікарському відділі Житомирського губернського управління, а в другому - рішення "про заснування в губернії 12 тимчасових приймальних покоїв по 6 місць (3 чол. і 3 жін.), при цьому допускається улаштування постійних сільських "лечебниц" по 2 на повіт, розміщених у центральних містах повіту на 10 ліжок кожна. При цьому затверджуються кошториси на утримання "лечебниц" (2155 руб.) і додається перелік речей по розділах "Холщевые косынки, халаты, полотенца..." тощо.
В цих же документах пропонується створити посади сільських лікарів (по 2 на повіт), фельдшерів (по 1 на волость), по 6 повивальних бабок на повіт і по 1-му "оспопрививателю на 3 тисячи душ населения".


Далі йдуть кошториси на різні аптечки, дорожні ящики, кишенькові лікарські набори і кошторис на річне утримання лікаря - 1100 руб., фельдшера - 180 руб., пов. бабки - 150 руб. (Для порівняння, в той час хліб коштував 2 коп., сало - 10 коп.)
Такими були перші кроки "Высочайшего повеления Его Императорского величества", - так офіційно починався кожен царський указ.
Чи ж виконувались вони ретельно? Та, напевно, ні, бо в пізніших документах знаходимо такі повідомлення: "До настоящего времени не открыты еще 11 врачебных участков" і т.д., а затим іде перелік нових вказівок. Отож достеменних даних, що було створено в Овруцькому повіті в "Памятных книжках Житомирской губернии", не знаходимо, окрім того, що діяла міська лікарня в м.Овруч і було 2 дільничні лікарі на весь повіт (Фоменко і Набоков) і повивальна бабка (Савельєва), які, очевидно, періодично виїжджали в містечка повіту. А на той час (1889-1892 рр.) в Овруцькому повіті, який охоплював тоді 4 сучасні райони, проживало близько 160 тис. жителів, а в Овручі - близько 7 тисяч. Олевськ був одним із чотирьох містечок повіту (разом з Лугинами, Народичами і Словечним).


У 1895 р. царевою волею "Врачебное отделение "видає "Инструкцию по сельской врачебной части в Волынской губернии" за підписом міністра ВС, сенатора Горемикіна, де виразно позначено: "Больные сельского населения, обращающиеся в лечебные учреждения сельской медицины, получают медпомощь безвозмездно".


Майже як у Конституції. От тільки, де ж вони, ці "лечебные учреждения"? А в "Памятной книге за 1898 год" в розділі "Врачи Овручского уезда" - вакансія... І тільки, нарешті, в Олевськ приїжджає повивальна бабка. Оскільки інших більш точних даних немає, можна вважати, що це був перший офіційний представник сільської медицини в Олевську. Запам'ятаймо хоча б її ім'я. Це - Олександра Вікторівна Довгялло.


На жаль, хоч працювала вона в Олевську досить довго (з 1898 по 1905 роки), ніяких даних про її життя не знайдено. А шкода... Мабуть, ще 5-10 років тому, напевно, жили бабусі й дідусі в Олевську, прийняті руками Довгялло...


Цікавість викликає і комплект документів, у яких детально подаються "обязанности сельского врача", "сельского фельдшера" і "повивальной бабки". Повірте, наші сучасні "посадові інструкції" майже пункт у пункт повторюють їх. От вам і "преемственность поколений".


Ось принаймні кілька уривків :
"Сельскому врачу подчинен фельдшер и повивальная бабка",
"Сельский врач обязан иметь местом жительства селение, в котором учреждена сельская лечебница",
"Душевнобольные в сельскую лечебницу не принимаются",
"Сифилитики отправляются в городские больницы".


(До речі, "сифилитиков" було чимало. В архівах знайдено десятки прізвищ жителів Олевської волості, які з цим лихом направлялись до Овруча, Житомира... І теж, до речі, лікувалися вони там безоплатно).


В 1899 році в Олевську, згідно з матеріалами архіва, вже згадується приватна аптека провізора А.С.Кацнельсона, яку орендує житель Олевська - ротний фельдшер Йосип Куперштейн, а керує нею провізор Іван Маркелович Вержбицький. І в Олевську, де проживає 1982 жителі, посада дільничного лікаря - вакантна?! Зрозуміло, Олевськ - не Овруч, де є і лікарі, і лікарня...
В цьому ж році виходить ще один документ, який безпосередньо наближає Олевськ до найголовнішої події - появи лікаря і "лечебницы" (для зручності називатимемо її лікарнею).


9 жовтня 1899 р. виходить "Проект разделения губернии на врачебные участки". В ньому йде мова про створення "в Овручском уезде - 4 врачебных участка: Народичский, Словечанский, Лугинский, Олевский (место жительства врача - Олевск). Обслуговуватиме цей лікар 4 волості (Юрове, Кесоричі, Жубровичі (частково) і Олевськ.
Нарешті в цих же архівах знаходимо клаптик паперу, розміром у півлиста із зошита, який для Олевщини має вагу золота, що там золота - платини!
Це - "Рапорт Олевского участкового врача Овручского уезда".

Ось його текст без жодних купюр:
"Честь имею при сем препроводить каталог медикаментов и перевязочных средств, оставшихся к 1.01.1902 г. и необходимых для Олевской лечебницы на 1902 год на сумму 200 руб.
И.Д. (исполняющий должность) уч.врача
14.01.1902 г. (підпис) Киваков (карлючка)".
Уточнюємо по "Памятной книге" за 1901 рік "Список боготворительных учреждений Овручского уезда".
Больницы: 1. Овручская ведомства Волынского приказа.
2. Олевская сельская лечебница.
Інші.

Отже, в 1901 році цілий рік вже діяла "лечебница на 10 мест" (з інших архівів) з лікарем, прізвище якого, за уточненими даними, - Станіслав Киваковський. На жаль, він працював лише кілька років, бо в 1904 році вже не знаходимо його в списках.


Таким чином, можна стверджувати, що в Олевську перша лікарня на 10 ліжок почала діяти не пізніше кінця 1900 року, і першим лікарем в Олевську став Станіслав Киваковський. Тобто, в 2005 р. олевські медики мають право відмітити 105 років першої лікарні; оскільки найголовніша подія вже названа, то подальша дореволюційна медицина Олевщини може бути подана тезисно (достовірно підтверджено).
В 1903 р. для лікарні виписується через "врачебный отдел "Врачебная газета" с журналом "Практическая медицина"".


Згідно з циркулярами і нарядами, сільським лікарям повітів виписують і відправляють сироватку (проти віспи). В 1904 році в Олевську не значиться лікар, є тільки повивальна бабка (очевидно, лікар був мобілізований на російсько-японську війну) і тут по черзі і працюють фельдшери Яків Шаркевич, Антон Николю і Леонід Романов. У Білокоровичах - К. Буневич.


У 1906 р. в Олевську з'являється дантист Нута Тварковський. Посаду лікаря обіймає Іван Григорович Романенко. В 1910 році - лікар ("не имеющий чина") В'ячеслав Михайлович Сухачов; вперше з'являється ветеринарний лікар - Олександр Флоровський.


1915 рік. Продовжується Перша світова війна... В Олевську залишились лише дантисти Григорій Бродський і Рейнценгоз Цирля та аптекар Шойля Штеренталь, а також 2 акушерки: Перля Розенман і Рівка Гіль. Лише під кінець року знову з'явився лікар Петро Гаврилович Фоменко.
За 1916-1920 роки відомостей практично не знайдено.


1921-1926 рр. В архівах лише циркуляри загального характеру. В Овруцький повіт направляються лікарі, але де вони працюють надалі, - невідомо. Із скупих відомостей віднайдено лише, що до липня 1923 року в Олевській лікарні (отже, вона відновилась) працював лікарем М.Ш. Хмельницький, якого замінив Х.Г. Шейнбліт, який, очевидно, працював до 1926 року.


З 1927 по 1943 рік архівні документи взагалі відсутні. Із слів працівників архіву, в 1941 році, перед приходом гітлерівців, усе було знищено. Із літературних джерел відомо, що до війни в Олевську працювали: лікарня на 40 ліжок, поліклініка, дитяча консультація, санстанція, аптека, ветлікарня, колгоспні пологові будинки і медпункти в селах. У с. Білокоровичах діяла невеличка лікарня на 5 чи 10 ліжок.
Війна прийшла на Олевщину 5 серпня 1941 року. Прийшла з фашистськими полками і загонами карателів. Ніякої медицини, ніяких лікарів в Олевську не залишилось. З початку партизанських рейдів, походів усі фельдшери були там. Потім були масові облави із захопленням молоді для рейху, були втечі, стихійні помсти. І було Копище - де в липні 1943 року спалено 2800 жителів!


Але був і грудень 1943 року, коли Олевськ звільнили радянські війська. А з 1944 року почалось відновлення краю.
З березні-квітня 1944 року, після визволення Олевська (грудень 1943 р.), відновлюється робота лікарні, повертаються і приїжджають нові лікарі. Першим був С.Я. Лейбельман, потім протягом року ще чотири. До кінця 1945 року їх лікарів у районі вже 11. Частина з них працювала в Олевську протягом 20 і більше років. Це терапевт С.Я. Лейбельман, акушер-гінеколог М.І. Бічуц, педіатр Ф.Н. Вайнерман, інфекціоніст Л.А. Панченко, отоларинголог Р.Я. Дорфман, фтизіатр Є.Д. Бойко.


В 1945 році відкривається поліклініка для дорослих, санстанція, тубсанаторій і протитуберкульозна лікарня на 20-30 ліжок (точних даних немає). В 1946 році відновлює роботу дитяча поліклініка. Основні завдання перед медиками в повоєнні роки - це боротьба із сипним тифом, а отже - з педикульозом, з коростою, малярією, кишковими інфекціями. Підводами, двоколками, а то і пішки пересуваються лікарі по всьому району: доба - вдома, 5 - на виїзді.


Окрім названих, у повоєнні роки залишились проблемами:
1. Наведення дисципліни, бо, незважаючи на сталінізм, десятки наказів були присвячені доганам, попередженням і просто погрозам за запізнення, відлучки, гуляння по Олевську і за банальні пияцтва, особливо в дні державних свят (1 Травня, 7 листопада, 5 грудня), за порушення етики (неспалену ампутаційну кінцівку собаки затягли в центр міста), за побори.
2. Боротьба з інфекційними хворобами (сипний тиф, дизентерія, короста).
3. Організація профілактичної допомоги (віспощеплення, огляди на педикульоз) тощо.
4. Покращання надання допомоги вагітним, дітям, інвалідам ВВВ, а також колгоспникам у період сільськогосподарських робіт.
Іноді видавались і абсурдні накази. Наприклад: головний лікар СЕС був зобов'язаний протягом 10 днів вилікувати коросту "...по всему Олевскому району". Або: за неявку на демонстрацію оголошували догану чи переводили в село, за прогул - передавали до суду, за невиїзд у села - не видавалась зарплата (офіційні накази). За побори - звільняли з роботи і передавали до прокуратури.


Іноді, читаючи накази цих років, усміхаєшся, але частіше з'являється думка: менталітет тих медиків не надто відрізнявся від нинішних поколінь, хоча суворість покарань тоді була значнішою. Цікавість викликає і обов'язковість переміщень медпрацівників з села в село, буквально на 1-5 днів. Зрозуміло, що це пояснюється недостатністю кадрів, адже на той час (1945-1950 рр.) в районі налічувалось на 50 сіл - 3 амбулаторії (Білокоровичі, Радовель, Зубковичі), 8 фельдшерських і фельдшерсько-акушерських пунктів, 1 акушерський пункт і 8 колгоспних пологових будинків. Проте із документів і опитування старожилів стає зрозумілим, що ані ниття, ані протестів з боку медиків на важкість роботи майже не було. Клятва Гіппократа тоді ще сприймалася медиками як військова присяга...


В 1960 році в лікарні вже розгорнуто 80 ліжок, розширено поліклініку, в якій приймають до 200 хворих у зміну, працюють 35 лікарів і 107 середніх медпрацівників. При лікарні відкриваються "Краснокрестовские курсы медсестер", добудовується поліклініка. В ЦРЛ вже з'явились автомашини.
Всього в районній лікарні в цей час 150 ліжок. До 1970 року добудовуються хірургічне відділення, воно стає 60-ліжковим, і терапевтичне. В сільській мережі функціонують 5 лікарень на 125 ліжок і міжрайонна протитуберкульозна лікарня на 80 ліжок.


В 1988 році здається в експлуатацію новий чотириповерховий терапевтичний корпус, починається будівництво поліклініки, молочної кухні. На цей час число ліжок в ЦРЛ (Олевськ) сягає 250.


Першим повоєнним керівником Олевського райздороввідділу був (до кінця червня 1944 р.) Павшенюк. Його змінила Ірина Борисівна Новоминська, яку наприкінці вересня 1944 року змінює Олександра Федорівна Шокіна, потім, по черзі, через 1-2 роки - Галина Бабінська, Олександр Репш, Євдокія Бойко, яка була останньою завідуючою райздороввідділу, аж до його ліквідації в 50-х роках.


Лікарнею ж за повоєнні роки, міняючись через 2-3 місяці, а іноді і через 2-3 дні, керували Х. Вайнберг, М.Т. Бічуц, Г.І. Бабінська, М.М. Гутерман, С.Я. Лейбельман, О.В. Репш, Д.С. Булавін, Ф.Н. Вайнерман, Л.Л. Тишицька. Так було до кінця 1954 року.


З 1954 по 1958 рік головним лікарем був Д.М. Лівшиць, з 1958 по січень 1962 року - Я.С. Бляхман, з 25 січня 1962 року по 27 квітня 1977 року Павло Кирилович Антонюк.


З липня 1977 року по липень 1980 року головним лікарем пропрацював Юрій Прокопович Спіженко, а з серпня 1980 року по листопад 1987 - Валерій Іванович Єфремов.


З листопада 1987 року по грудень 1999 року лікарню очолював Зіновій Романович Фіц, з грудня 1999 року по грудень 2003 року - Микола Юхимович Бабкін.


У період міжвладь, тобто після звільнення попереднього головного лікаря і до приходу нового, обов'язки головного лікаря виконували (іноді навіть тривалий час) З.М. Маркус, Сергій Якович Лейбельман, Жан Дмитрович Антонюк і Тарас Петрович Шавула.


Кожен з керівників, певна річ, зробив свій внесок у діяння колективу медиків, звичайно, різний за вагою.


Саме тому, напевно, слід відзначити тих, чий внесок - найвагоміший. Отже, по порядку назвемо саме таких: Л.М. Лівшиць і Я.С. Бляхман утримали структуру ЛПЗ і зміцнили кадри, розпочали налагодження організаційних основ лікарні.


П.К. Антонюка можна назвати, за аналогією з грузинським царем Давидом, "будівничим". Він розширив будівництво корпусів ЦРЛ: з'явились хірургічне, пологове відділення, господарчі корпуси. А головний результат - 10 квартир для лікарів і близько 10 - для середніх медпрацівників...
Ю.П. Спіженко поставив на науково-інформативні основи організацію медичної служби, покращив благоустрій території ЦРЛ, продовжив практику надання житла лікарям.


З.Р. Фіц у важкі післячорнобильські роки утримав потенціал лікарні, налагодив виконавчу дисципліну, впровадив усі новітні технології в лікувально-діагностичний процес, утримав на плаву матеріально-технічну базу в умовах обмеженого фінансування.
Було б несправедливо обминути і рядових працівників, які, пропрацювавши понад 20 років, теж внесли чимало в становлення, розвиток і збереження медичного потенціалу медицинии Олевщини. Назвемо їхні імена.


Насамперед, це керівники сільських лікарень (затим амбулаторій), які віддали селу свої кращі молоді роки і керували цими закладами десятки років: В.І. Сівак (протитуберкульозна лікарня с. Білокоровичі), В.М. Юрченко (Бучмани), М.Ф. Кирилюк (Зубковичі, Білокоровичі), Г.Д. Павленко (Дружба), В.І. Семенюк (Хочино), рядові лікарі сільської мережі, які працювали (дехто і працює понині) 25 і більше років - це фтизіатри: В.Т. Стуженко і Л.Т. Мамчур (протитуберкульозна лікарня), педіатр Т.М. Корнійчук (Дружба), терапевт Л.М. Семенюк (Хочино);


25 і більше років віддали Олевщині десятки лікарів ЦРЛ, серед них: акушер-гінеколог Г.П. Антонюк нагороджена орденом Червоного Прапора, фтизіатр К.Г. Вуліс, хірурги З.М. Маркус і Д.М. Коц, педіатри М.В. Свириденко і В.П. Єфремова, головний лікар СЕС М.І. Богомазюк, окуліст М.П. Киреєва, лікар-лаборант Л.П. Сибіль.


Понад 25 років назад приїхали до Олевська і до цього часу працюють у ЦРЛ хірурги А.Т. Беспалько, Т.П. Шавула, Ж.Д. Антонюк, ортопед М.П. Третьяков, кардіолог Г.І. Кокорина, ендокринолог К.Г. Градова, анестезіолог Л.Ф. Мухаровська, педіатр Г.М. Доценко, рентгенолог О.В. Доценко, невропатолог Є.Ю. Шевчук, дерматолог О.П. Старостенко.


Сходили власними ногами (в кращому випадку проїхали на підводах) землю-територію своїх ділянок (2-3 села) дільничні сільські фельдшери. Серед тих, хто обіймав ці посади понад 30 років, нагороджений орденом Леніна Є.Т. Дубченко (Діброва Олевська), Г.С. Чирко (протитуберкульозна лікарня), Н.М. Лучанінова (Лопатичі), Н.Г. Коваленко (Корощино), Т.Я. Махітко (Юрове), Л.О. Ковальчук (Жовтневе), Л.І. Морозовська (Замисловичі), Г.І. Мельник (Зольня), Л.Р. Кікоть (Копище), В.О. Онопрійчук (Устинівка), М.В. Саленко (Тепениця), М.Т. Алексеєнко (Жубровичі). Працюють і понині: в с.Млинок - Н.М. Налапко, в с. Новоозерянка -П.І. Чорна, в с.Білокоровичі - Г.М. Семенюк, в с.Хочино - Н.П. Ігнатюк.


Віддавали свої знання і вміння, працюючи понад 30 років ЦРЛ, а нині на заслуженій пенсії, акушерки Л.У. Кирилюк, Р.С. Цимбал, Г.С. Баланчук, О.О. Невінчана, В.Д. Шабатіна, фельдшери "швидкої" І.С. Шабатін та В.В. Лаховець, зубний лікар Газейкін Г.І., медичні сестри, учасниці Великої Вітчизняної війни - А.М. Сенько, К.З. Михеєва, Г.С. Кочина (померла), медсестри повоєнних випусків: Л.І. Величанська, Г.Ю. Якубчук, Г.К. Концевич, А.М. Целованська, Н.О. Юркова (померла), Г.В. Плис, Г.З. Дідук, Г.В. Позняк, Е.В. Красновольська, П.Ц. Ольшевська, Є.Ю. Юркова, Г.М. Кручко, Г.Я. Дрозд, А.І. Існюк, К.С. Єремейчук (померла), К.М. Крутоус, М.М. Туровець, Н.А. Корильчук, С.С. Рудницька, Г.М. Козачок, Є.В. Семененко, Л.А. Ражик, О.І. Білошицька, О.І. Омелянчук, Г.П. Тимощук, Л.Д. Третьякова, Г.П. Павленко, Г.І. Жабровець, О.П. Дишлева, Г.О. Харченко, а також фельдшери ШД Г.М. Ломакіна і О.І. Горпинич та рентгенлаборанти Т.А. Козловець і В.М. Мельник.


З 19 січня 2004 року Олевську центральну районну лікарню очолює Михайло Іванович Садовий, який був завідуючим хірургічним відділенням ЦРЛ, має закінчену ординатуру з торакальної хірургії.


В даний час охорона здоров'я Олевщини - це центральна районна лікарня на 155 ліжок цілодобового перебування хворих з 10 профілів, денні стаціонари при всіх без виключення ЛПЗ (ЦРЛ, ЛА, ФАП і ФП) - загалом 135 ліжок денного стаціонару, центральна районна поліклініка на 330 відвідувань з дитячою та жіночою консультацією. Прийом ведеться з 21 спеціальності, функціонують відділення швидкої допомоги і 2 підстанції в смт Дружба і с. Білокоровичі. З 31 грудня 2003 року, за рішенням районної ради, закрито протитуберкульозну лікарню, яка знаходилась в аварійному стані.


В сільській мережі функціонують 16 сільських та селищних лікарських амбулаторій, з них - сім амбулаторій сімейного лікаря, 35 ФАПів і ФП. Правда, через якийсь час число ЛА може зменшитися через обмеження фінансування, зумовленого новим Бюджетним кодексом.


Медичну допомогу населенню надають 111 лікарів, у т.ч. 2 заслужені лікарі України (це хірург А.Т. Беспалько та кандидат медичних наук, лікар-отоларинголог З.Р. Фіц), 17 лікарів з вищою кваліфікаційною категорією, 27 лікарів з першою кваліфікаційною категорією. Практично немає неатестованих лікарів (з тих, що підлягають атестації). В районі - 373 середні медичні працівники, з них 1 - заслужений медпрацівник України Н.І. Грабчук, колишня головна медична сестра, 53 - з вищою кваліфікаційною категорією, 75 з першою кваліфікаційною категорією, 71 - з другою кваліфікаційною категорією.


Серед нині працюючих є нагороджені орденами і медалями СРСР: Н.І. Грабчук і А.Т. Беспалько. Медичні працівники Олевщини в різні роки не раз ставали переможцями чи призерами певних конкурсів і змагань. Наші спортсмени завоювали понад 10 різних кубків області. Переможцем області в 1977 році стала сандружина Олевської СШ №2, а в 1978 році - санпост тієї ж школи. В 1980 році переможцем і призером республіканського конкурсу став університет здоров'я ПТУ. Переможцями обласних конкурсів "Кращий за професією" ставали в різний час медсестри: Курильчук Рая і Шегера Олена. Десятки грамот завоював колектив художньої самодіяльності. Зрештою, і район протягом останніх 10-15 років часто посідав або ділив 1-3 рейтингові місця.


Пишається Олевщина і своїми вихованцями, що злетіли за горизонт району.


Це Ю.П.Спіженко, в минулому начальник обласного управління охорони здоров'я, потім міністр охорони здоров'я України; депутат Верховної Ради України В.В. Поканевич - генеральний директор Київського університету нетрадиційної медицини; Л.Ф. Заверний - доцент кафедри хірургії Київської ДМА ім. Богомольця, доктор медичних наук; С.В. Кобилінський - начальник Житомирського УОЗ; В.Й. Башек - головний лікар Житомирської центральної дитячої лікарні; Т.М. Кондратенко - головний лікар Обласного протитуберкульозного об'єднання; М.Ф. Кирилюк - начмед Броварської райміськлікарні на 1000 ліжок та інші.


МЕДИЧНІ ПРАЦІВНИКИ ЦРЛ працюють у даний час над вирішенням проблем:
- забезпечення лікарськими кадрами мережі сільських амбулаторій;
- розвитку мережі амбулаторій, лікарів загальної лікарської практики (сімейної медицини);
- забезпечення своєчасної, якісної медичної допомоги сільському населенню;
- пошуку позабюджетних коштів на якісне лікування та харчування у стаціонарах цілодобового перебування хворих;
- придбання обладнання, медичної техніки, інструментарію для ЦРЛ і доукомплектації сільських ЛПЗ;
- розвитку добровільної громадської організації "Лікарняна каса Житомирської області";
- повернення ЛПЗ сільської мережі в "лоно" ЦРЛ (фінансування і підпорядкування).


... Таким непростим, але вельми цікавим (навіть самим пошуком матеріалів у архівах) був шлях медицини Олевського району - від древлянської (Олегової) до сучасної, яка переживає поки що не найкращі часи...


Проте олевські медики, як і вся держава наша, вірять, що майбутнє (пристойне і для медиків) - не за горами.


І вірячи в нього, ми впевнено крокуємо далі, як писав у свій час О.Гончар: "Випробувані всім! Готові до всього, здатні залишитись вірними клятві Гіппократа, здатні показати, що ми, браття, козацького роду!".