Згідно з даними державного історичного архіву України в донесенні в.о. цивільного Волинського губернатора від 20 липня 1844 року до Київського, Подільського та Волинського генерал-губернатора, зазначалося, що власник містечка Бердичева князь Матвій Радзівілл своїм коштом у 1809 році влаштував лікарню на 30 осіб з усім необхідним обладнанням, а в 1813 році пожертвував на її утримання 20000 карбованців. За його клопотанням, імператор Олександр І дозволив назвати лікарню на честь Великої княгині Єлизавети Олександрівни. По закінченні будівництва та придбання всього необхідного обладнання Єлізаветинська лікарня 7 жовтня 1809 року була передана до відомства Приказу громадського призріння.


Цікавий рапорт доктора медицини статського радника Магазинера від 10.06.1839 р. про "обозрение градской Елисаветинской больницы, где находилось 32 человека больных". "Болезни, коими сии больные одержимы: острые, водяная болезнь, чахотка, ломота, переломы костей, язвы, венерические болезни, лишение зрения". Зауваження інспектуючого: "Здание больницы - одно из лучших градских больниц, нарочито для больницы выстроено, имеется сад. Больные лежат тесно, не распределены по родам болезней, бороды, заросшие от давнего бритья, под подушками больных разный сор, под кроватями поставлен старый засаленный горшок". "В скорбных билетах нет той краткой истории, чтобы узнать о прошедшем состоянии больных. Больные жалуются на худую прислугу. Аптека в самом лучшем порядке, перевязки чистые".
Доказом існування лікарні у середині минулого століття є знайдені направлення у Єлізаветинську лікарню, датовані 1843 р., та фотокопія "Указу про нагородження фельдшера Єлізаветинської лікарні м. Бердичева Ушинського в 1855 р.".
У середині ХІХ ст. описано декілька епідемій чуми і холери у Бердичеві.


В губерніях та повітах відкривалися притулки та богадільні. У звіті Волинського губернатора за 1835 рік зазначено, що в лікарні протягом року пройшли курс лікування 333 особи, з яких 229 - вилікувалися. В 1847 році в лікарні проводяться будівельні та ремонтні роботи.
У колишньому будинку князя Радзівілла відкрито у 1863 р. єврейську лікарню і богадільню, які утримувалися за рахунок податків з місцевого населення.


У 1861 році до м.Бердичева приїжджав М.І.Пирогов. Після його приїзду в місті була відкрита Пироговська денна школа для навчання дітей місцевого населення.


Наприкінці ХІХ ст. на території Єлізаветинської лікарні було збудовано декілька корпусів, в одному з яких започатковано амбулаторний прийом.
У перші роки ХХ ст. Єлізаветинська лікарня стала міською лікарнею, після 1910 р. - земською. На діяльність лікарень виділялося 34% земського бюджету. А всього медичних закладів у 1908 році на території міста було 5 (і ще - 11 аптек). Із них: земська лікарня на 40 ліжок, єврейська на 65 ліжок, тюремна лікарня на 35 ліжок, лікарня Федоровських цукрових заводів на 10 ліжок, приймальний покій при станції Бердичів на 2 ліжка. На харчування одного хворого на добу витрачалося 18 копійок. Вартість лікування хворого на добу - 58,6 копійки. Медичний персонал лікарні: 25 лікарів, 8 фельдшерів, 39 акушерок, 2 зубні лікаря і 23 фармацевти.


У 1913 році на території лікарні нараховувалося 10 невеликих приміщень: загальний барак з хірургічними, терапевтичними, пологовими і гінекологічними ліжками (всього 40 ліжок), інфекційний барак на 10 ліжок, одноповерхове приміщення (склад і дезкамера, будівлі служб).
З числа перших головних лікарів відомі Володимир Андрійович Гельбак (1906 р.), Тит Станіславович Маковський (1913 р.).


У земську повітову лікарню приймалися на лікування жителі сіл Бердичівського району безплатно, з інших місцевостей і м. Бердичева - за плату. На історії хвороби ставилася печатка, де вказувалася сума за лікування. Було декілька приватних лабораторій, які робили аналізи за певну плату. Робочий день персоналу становив 10-12 годин на добу.


Амбулаторну допомогу надавали амбулаторії у земській лікарні, "Червоного Хреста", амбулаторії для міської бідноти у приміщенні єврейської лікарні. На промислових підприємствах (шкірзавод, рафінадний) робітників обслуговували фельдшери.


Більшість людей користувалася послугами приватних лікарів, які лікували хворих удома (бували випадки, коли хірурги оперували у себе вдома).
У період земства із профілактичних заходів у місті почали проводити щеплення дітям проти натуральної віспи. Перші (85) випадки холери в Бердичеві були зареєстровані в 1915 р.


Організованої медичної допомоги хворим зі шкірними хворобами не існувало. Існував пункт для надання допомоги хворим на сифіліс.
Під час світової війни Бердичів був прифронтовим містом. Тут розташовувалися військові частини, шпиталі. В донесенні Волинського губернатора Київському, Подільському та Волинському генерал-губернатору зазначена необхідність розширення лікарні у зв'язку із зростанням кількості хворих військовослужбовців.


Ще до 1917 р. у місті був організований союз медичних працівників, який об'єднував фармацевтів, лікарів, зубних лікарів і фельдшерів робітничих лікарень.


У 1919 р. організований перший повітовий відділ охорони здоров'я, завідував ним І.В. Ляховіцер. Першим завідувачем санепідвідділу був лікар Богданович.


Колишня земська лікарня - перейменована у Першу Радянську, а Єврейська - у Другу Радянську лікарні.


У 1921 р. у місті відкрили зуболікарську амбулаторію. Наприкінці 1921 р. розпочали віспощеплення, відкрили 2 аптеки, медамбулаторію на шкірзаводі, першу консультацію для вагітних.


У 1922 р. відділом ОЗ Бердичівської міськради була видана постанова "Про ліквідацію фельдшеризму, знахарства, підпільного виготовлення ліків і тайної торгівлі медикаментами". У цьому році відкривається перша робітнича поліклініка у приватному будинку. Лікарі поліклініки: хірурги В.Є. Шостак і Гірголава, окуліст і ЛОР Цемехман та інші.


Тоді ж відкрилися і перший шкірвендиспансер (гол.лікар - І.М. Ткаченко), і перші дитячі консультації.


У 1923 р. завідуючим санепідвідділом був призначений лікар М.С. Єфімов.


Перші дільничні лікарі - Г.А. Айклендер, Г.Б. Рабинович, М.Б. Рабинович. Завідував поліклінікою А.Б. Мінц - висуванець, колишній каменяр. У 1923 р. було організовано перше протитуберкульозне відділення, а у 1924 р. - протитуберкульозний диспансер (зав. Р.С. Поляк, заст. О.А. Фурман).
У 1925 р. у лікарні було 125 ліжок. Хірурги: В.Є. Шостак, Петерський, Цирліна, інфекціоністи: Г.Б. Рабінович, М.Н. Лагун, окуліст-ЛОР Цемехман, Кочанов. У 1925 р. відкрито клінічну лабораторію, Дім малюка.


Пологова допомога міста отримала у спадщину незначну кількість ліжок у двох лікарнях. Госпіталізувалися лише з патологічними та інфікованими пологами. Основну допомогу приватні акушерки та повитухи надавали вдома.


Акушерсько-гінекологічна лікарня була відкрита 1.08.1926 р. на 50 ліжок.


Цього ж року була закрита Друга Радянська лікарня, відкрита міська водолікарня зі стаціонаром, організовано неврологічний кабінет при робочій поліклініці. Першим невропатологом був Марк Васильович Фесюк.


З 1929 р. по 1932 р. головним лікарем Будинку малюка був А.Г. Голдін.


У 1930 р. робоча поліклініка реорганізована в єдиний диспансер з приєднанням протитуберкульозно- та шкірвендиспансерів (головний лікар Р.С. Поляк).


У 1931 р. організовано станцію швидкої допомоги (1 машина, на вихідні виділялися коні). Перші фельдшери - Єлізарова, Вдовиченко.


На початку 30-х років відкрили двері хірургічне відділення з ортопедо-травматологічними ліжками, терапевтичне, інфекційне, очне, ЛОР, у 1934 р. відкрилося дитяче соматичне відділення (зав. А.Н. Байдек).


У 1932 р. з'явилися міська рентгенстанція, в якій з 1935 р. працює лікар В.П. Кроцька.


У 1932 р. відкрито першу в місті дитячу поліклініку з шістьма дільницями.


У 1939 р. дитячий кістково-туберкульозний санаторій (М.З. Гельман) прийняв перших 50 хворих.


У 1941 р. у Бердичеві функціонували: Перша Радянська лікарня, робітнича лікарня на 1-му шкірзаводі, міська водолікарня, дитяча лікарня, Будинок грудної дитини, центральна робітнича поліклініка, протитуберкульозний диспансер, ШВД, тубсанаторій для дорослих, станція швидкої допомоги, 5 здоровпунктів, 3 фельдшерські медпункти на підприємствах міста, пункт переливання крові, дитяча поліклініка, 4 дитячі консультації, міжрайСЕС, дезстанція, малярійний пункт, Будинок санпросвітроботи тощо.


У період окупації в поліклініці вели прийом терапевт, хірург, невропатолог, окуліст, 2 педіатри.


На другий день після звільнення міста від фашистів співробітники міськлікарні прийняли рішення про відновлення своїми силами зруйнованих будівель (гол. лікар С.П. Піоро).


І в 1944 р. в лікарні вже було розгорнуто 40 хірургічних, 50 інфекційних, 25 пологових та 20 терапевтичних ліжок.


У перші місяці після звільнення в трьох корпусах лікарні був розгорнутий хірургічний шпиталь (завідуючим міськздороввідділом був Я.М. Борко).


Знову запрацював дитячий кістково-туберкульозний санаторій, у 1946 р. почало функціонувати дитяче відділення (зав. А.Г. Голдін).


У 1949 р. відкрито онкокабінет. Головним лікарем призначено О.М. Котельникова.


У 1950 р. для лікування дітей з туберкульозним менінгітом було відкрито "стрептоміцинове відділення", яке очолила Г.К. Сухоставська.


У 1952 р. - відкрито онкодиспансер, у 1956 р. - радіологічний кабінет онкодиспансеру, в 1958 р. - кабінет ЕКГ.


У 1957 р. у лікарні організовано відділення переливання крові.


В 1959 р. у Бердичеві ліквідовано відділ охорони здоров'я, а всі функції передані головним лікарям міста (П.Д. Зуєв - він же і головний лікар лікарні). Тоді ж було організовано відділ медичної статистики, побудовано чимало нових приміщень та реконструйовано старі. Починають проводитися профогляди, відкриваються нові відділення (кардіологічне, ортопедичне з урологічними ліжками) тощо. В цей час починають працювати лікарі з більш вузькими спеціальностями (гастроентеролог, гематолог, анестезіолог). Проводиться значна робота з підвищення кваліфікації лікарів і середнього медперсоналу, працює наукове медичне товариство. З'являються у періодичній літературі статті лікарів м. Бердичева: М.Р. Пастух, А.П. Кознова, Ф.І. Богомолова.


У 1959 році організовано медраду, керівником якої став головний лікар. Відновлює свою роботу Комітет Червоного Хреста. Організовуються профільовані активи громадських санітарних інспекторів по боротьбі з туберкульозом, онкозахворюваннями, догляду за хворими вдома. Щорічно проводяться масові забори крові.


В 1960 році в міськполіклініці для дорослих було відкрито ендокринологічний кабінет (лікар-ендокринолог О.О. Черніговець, з 1968 - лікар-ендокринолог З.А. Безверха). На базі кардіологічного відділення міської лікарні розгорнуто 10 ліжок ендокринного профілю.


У 1967 р. у місті вже працюють 200 лікарів, 700 медичних сестер, 500 молодших медичних сестер. Ветерани охорони здоров'я міста - А.М. Мутило (нагороджений орденами Леніна і Трудового Червоного Прапора, заслужений лікар УРСР), О.М. Котельников (орден Червоної Зірки, орден Червоного Прапора), Г.Б. Рабинович, Г.А. Айклендер (орденом Леніна), О.А. Фурман (орденом Вітчизняної війни ІІ ст.), А.Г. Голдін, Г.П. Айзенштейн, М.В. Фесюк, В.П. Негода-Кроцька.


В 1968-1986 рр. у місті працюють ЦМЛ, МСЧ заводу "Прогрес", 17 фельдшерських пунктів, дитячий тубсанаторій, ГІВВВ, стоматологічна поліклініка, Будинок санпросвітроботи, 10 аптек, магазин "Медтехніка" і "Оптика". Побудовано і реконструйовано чимало приміщень.
З кінця 60-х років лікарня стає базою для проходження інтернатури випускниками медичних інститутів (20-30 лікарів щорічно з різних спеціальностей). У місті 36 лікарських дільниць (у 1956 р.-11).


Розвиваються і починають працювати нові служби: наркологічна, алергологічна, анестезіологічна та інші; організовано міжлікарняну аптеку, відділення цехових терапевтів тощо.


З 1974 р. по 1985 р. лікарню очолював головний лікар В.К. Сінько. За цей час у лікарні відкрилося відділення анестезіології-реанімації, було збудовано 2 водонапірні вежі, реконструйовано гаражі швидкої допомоги. В цей час у лікарні закрилося онковідділення.


У 1985 р. головним лікарем став В.Я. Добровольський, який пропрацював на цій посаді до 1997 р. За цей період лікарня помітно розширилася і розбудувалася: звели 2 великі лікувальні корпуси, операційний блок, відкрили відділення дитячої реанімації, відділення хірургічної інфекції, урологічне, яке стало центром дистанційної літотрипсії, кабінет планування сім'ї.


Увесь цей час з головним лікарем В.Я. Добровольським пліч-о-пліч працював начмедом, а з 1997 р. працює головним лікарем - Анатолій Миколайович Терефеєв, який доклав максимум зусиль, щоб "наповнити" нові будівлі новою, сучасною апаратурою: літотриптор, апарат для УЗД, апарат для операційної - лапароскоп, фіброгастроскоп, відеоустановка для лапароскопічних операцій і т.д.


Крім того, отримали нові пристосовані приміщення: станція швидкої допомоги, відділення заготівлі та переробки крові, психоневрологічне диспансерне відділення, інформаційно-консультативний кабінет з планування сім'ї з денними стаціонарами. Відкрито амбулаторію сімейного лікаря в районі Червоної гори, введено в дію бюро патологоанатомічної служби та судово-медичної експертизи.


Більше 10 років на території міської лікарні стоїть споруда, яку через брак коштів добудувати не вдалося. Це - корпус діагностичного центру.
Лише завдяки розумінню та підтримці з боку місцевої влади активно ведуться будівельні роботи з налагодження даху діагностичного корпусу. А нещодавно відкрилась амбулаторія сімейного лікаря в районі Загребелля.


На знімку: міська поліклініка для дорослих; територія міської лікарні в період післявоєнних років; відділення переливання крові; колектив терапевтичного відділення; терапевтичне відділення.