Колись давно, високо над Тетеревом, стояв монастир Святого Вікентія. Тут, посеред чудового саду, котрий називали Дівочим Полем, з часом відкрили шпиталь сестер милосердя, який був розташований у невеличкій будівлі, поділеній на дві половини; в одній знайшли притулок каліки і сироти, а в другій - хворі, якими опікувалися послушниці монастиря. Лікарську допомогу надавав штабс-лікар військового шпиталю, котрий відкрили в місті в 1795 році, лікар губернської управи та лікар-інспектор губернського Приходу громадського попечительства. Пізніше до цієї допомоги долучилися губернський Комітет боротьби з інфекційними хворобами. Всі ці структури були підпорядковані Міністерству внутрішніх справ. Життя не стояло на місці - з'явилися нові підприємства, збільшувалося населення... За невеликий проміжок часу Житомир перетворився у сучасне місто. А шпиталь виріс у Волинську губернську лікарню. Назва її з роками кілька разів змінювалася: то її називали "Першою міською", то "Першою Радянською", то - "Територіальне медичне об'єднання № 1", а нині - це центральна міська лікарня №1 м. Житомира.


Будівництво губернської лікарні розпочалося у 1827 році й тривало майже 10 років - будувалася сучасна багатопро-фільна лікарня. Звели триповерховий та двоповерхові корпуси. Збільшився штат медичного персоналу, з'явилися три ординатори, сестри милосердя, аптекар, фельдшер. Лікарня мала амбулаторію, приймальне, терапевтичне, хірургічне, гінекологічне, дерматологічне та інфекційне відділення, свою аптеку. Психіатричне відділення було об'єднано з богадільнею. При лікарні була каплиця.


Життя лікарні того часу, як і нині, було нелегким: державного фінансування ледь вистачало на платню персоналу та на закупівлю найнеобхідніших ліків для злиденних пацієнтів. Тому медичний заклад працював за принципом самоокупності. Основним джерелом фінансування була подобова оплата пацієнта за лікування. Фінансовий стан закладу поліпшився, скоротився термін перебування хворого на ліжку, покращилися результати лікування.


Наприкінці 19-го століття відбувається генеральна реконструкція лікарні: будуються нові корпуси і ремонтуються старі. Тепер - це лікарня на 120 місць. У лікувальну практику вводиться асептика й антисептика, застосовується знеболювання (спочатку ефірний і хлороформний наркози, а з часом -місцева анестезія). Результати роботи поліпшуються, удосконалюється майстерність персоналу: проводяться невідкладні операції, всі види ампутацій, видаляються кили, робляться операції на кістках і суглобах, органах черевної по-рожнини тощо. За 1902 рік у губернській лікарні проліковано 2104 хворих, зроблено близько сотні операцій, середній ліжко-день дорівнював 19, а смертність - близько 11 %.
На допомогу лікарям були відкриті лабораторія і медична бібліотека, виділені кошти на передплату різних періодичних видань.


Житомирщина, як відомо, - батьківщина багатьох знаних композиторів, музикантів, художників. У нашому обласному центрі в числі першої п'ятірки українських міст з'явилися губернська газета, електростанція, трамвай, залізниця, телеграф і телефон, водоканал, бібліотека, фельдшерсько-акушерське училище. В ногу з українською медичною наукою, котра тоді посідала одне з провідних місць у Європі, крокувала лікарня. Пригадаймо славні імена Н.В. Скліфосовського, фізіолога І.М. Сєченова та засновника вчення про переливання крові А.М. Філомафитського, котрі жили і працювали певний час в Україні, а їхні учні - в Житомирі.


В 1905-1913 роках відбувається третє відродження Волинської губернської лікарні: старі корпуси капітально ремонтуються, будуються нові - хірургічний, інфекційний, психіатричний, лазня, морг. На Монастирській вулиці (тепер Шевченка), поруч з військовим шпиталем, відкривається офтальмологічне відділення, облаштовуються житло для персоналу і територія лікарні. Починають працювати швейна і столярна майстерні для одужуючих, де вони проходять реабілітацію. Кількість ліжок сягає 220, у лікарні 12 відділень. Кількість персоналу - 130 чоловік.
У лікарні з'являється рентгенапарат, ендоскопічна техніка, новий інструментарій, облаштування лабораторії. Значно збільшуються заробітки персоналу.


Тепер тут роблять резекції ракових пухлин, операції при кровотечах, травмах голови, хребта, грудної клітки, офтальмологічні операції.
Перед революцією кількість населення у Житомирі сягнула 90 тисяч, а у губернській лікарні було 350 місць.


Упродовж 1917-1920 рр. обстановка а Волині була досить складною: населення губернії душили епідемії тифу, холери, віспи та інших заразних хвороб. Смертність від інфекційних захворювань сягнула 40 %. Гинули й медичні працівники. На кілька років лікарня перетворилася в інфекційний барак. І лише в 1924 році Волинь почала спинатися на ноги, а медицина досягла довоєнних об'ємів. Зі складу губернської лікарні виділилася Друга міська підлі-карня на 150 ліжок і 40 медпрацівників. Згодом її перевели у приміщення на розі вулиць Івана Кочерги та Бердичівської. А до Першої радянської приєднали дитячу міську.


В ті часи в Україні було голодно. Щоб вижити, лікарні довелося обробляти виділену ділянку землі та організувати підсобне господарство.
Поступово зміцнюється матеріально-технічна база, поліпшується підбір і професійна підготовка медичних кадрів.


З 1937 року губернські турботи переходять до Червонохрестівської лікарні, а ця остаточно стає виключно Першою міською і одночасно кузнею кадрів на наступні роки: тут функціонують школа медсестер і зуболікарська школа, курси перепідготовки старшого і середнього медперсоналу, на базі проводяться навчання учнів фельдшерсько-акушерського училища і студентів Житомирського медичного інституту, котрий існував у 1936-1937рр., а згодом був переведений до Вінниці.


У 1939 та 1940 роках Перша міська була визнана кращою в Україні. Та настало 22 червня 1941 року...


Під час Великої Вітчизняної війни окупанти нарекли Першу міську - Українською лікарнею, тим самим підкресливши, для кого вона призначена. У тяжкі 1941-1944 роки в ній разом з колегами працював і очолював хірургічне відділення видатний хірург, один з організаторів охорони здоров'я в Україні Олександр Федорович Гербачевський, котрий, ризикуючи власним життям, рятував від неминучої смерті тих, хто боровся проти ворога, хто власною кров'ю поливав кожен метр рідної землі.


Та все закінчується - навіть жорстока війна, котра викосила на фронтах чоловіків. І на 20 років в охороні здоров'я Житомирщини запанував матріархат -жінки взяли на свої плечі відбудову лікарень і подальший розвиток медицини. Це їм - невтомним трудівницям -зведено пам'ятник на території Першої міської, перед головним корпусом. І хоч на ньому немає жодного імені, та ми не маємо права забути їх: Есфір Байтман, Белла Шульман, Галина Яковлєва, Галина Лаврушова, Парасковія Корягіна, Валентина Хребтова, Ольга Волошина, Матрона Овсяннікова, Ніна Карпова, Клара Могилевська, Аеліта Савченко та ще чимало інших лікарів, сестричок, санітарок. Це вони віддали своє серце і сили служінню народу.


На початку 60-х Перша міська лікарня вже є значним за обсягом лікарняним закладом на 750 ліжок. Тут працюють 200 лікарів і 370 середніх медпрацівників, відкривається велика поліклініка по вулиці Бердичівській, а згодом зводиться чотириповерховий хірургічний корпус. На площі Польовій розчиняє двері поліклініка № 2. Фінансуван-ня медицини збільшилося. Та вичерпався золотий запас країни, минула епоха соціалізму, довелося простягати ніжки по одежині. Для Першої міської 1996- 1998 роки були найтяжчими. її взагалі хотіли закрити. Довелося скорочувати кількість ліжок. Щоб вижити в нових умовах, потрібно й мислити по-новому. 1 ТМО № 1 очолив Володимир Леонар-дович Савченко, котрий чверть століття тому навчався тут в інтернатурі.


Новий головний лікар почав свою діяльність з втілення спонсорської допомоги, платних послуг, збору добровільних пожертвувань, взаємозаліків, тісних контактів з благодійними організаціями, з розробки спільних проектів з комерційними структурами, співробітництва зі страховими компаніями тощо.


Чимало уваги медицині приділяли й владні структури. Лікарня почала оживати. Провели ремонт у відділеннях. На базі Першої міської виникли три лікувальні центри: уронефрологічний, інсу-льтний та кардіологічний для хворих з інфарктом міокарду.
Перша міська проходить через новий етап відродження, вчиться рахувати кожну копійку, зберігши свій лікувальний потенціал і збільшивши обсяг медичної допомоги, і в нових умовах нині живе та активно функціонує.


Минали роки. Старше покоління виховувало нові кадри, котрі пішли далі своїх наставників і сьогодні є провідними спеціалістами Житомирщини, і не лише її.


Назавжди увійшов в історію медицини Житомирщини заслужений лікар УРСР, Герой Соціалістичної Праці, керівник хірургічного відділення Першої міської лікарні під час Великої Вітчизняної війни Олександр Федорович Гер-бачевський, ім'я котрого нині гордо носить Обласна клінічна лікарня.
Славні сторінки в історію цього медичного закладу вписали заслужений лікар УРСР, майстер-хірург "Золоті руки", завідуюча хірургічним відділенням ТМО № 1 Ольга Федорівна Волошина, головні лікарі (у різні роки) Валентина Анд-ріївна Хребтова та Володимир Ничипо-рович Коломійчук, заслужений лікар УРСР, кандидат медичних наук, учасник Великої Вітчизняної війни, кавалер трьох бойових орденів уролог Володимир Михайлович Животаєв.


Одним з провідних спеціалістів області (тепер уже в Обласній клінічній лікарні ім. О. Ф. Гербачевського) залишається й понині колишній завідуючий хірургічним відділенням Першої міської Вітольд Петрович Муравйов.


Уже декілька років Обласну клінічну лікарню ім. Гербачевського очолює заслужений лікар України Михайло Іванович Борщівський, котрий набирався досвіду в стінах лікарні на Бердичівській.


Став головним терапевтом області колишній завідуючий відділенням гострої коронарної недостатності, нині заслужений лікар України Анатолій Матвійович Скуртов.


Хіба можна не згадати тих, хто чимало років життя, сил і творчого натхнення віддавав розквіту улюбленої справи, хто докладав (деколи неймовірних!) зусиль і часточку серця, рятуючи людей, котрі перебували на межі між цим і тим світом? До них, безумовно, належить одна з перших анестезіологіє лікарні В.А. Голубовська, інфекціоніст В.П. Марченко, травматолог Д.М. Гірняк, уролог О.Л. Шарпи-ло, гінеколог В.В. Дзядевич, ветеран хірургії Ю.І. Далека, завідуючий обсерваційним відділенням З.Л. Борець-кий, патологоанатом Р.А. Кравченко та інші.
Зараз Центральна міська лікарня № 1 - сучасний багатопрофільний медичний заклад, котрий складається з понад 20 відділень і служб, має сучасне обладнання і досвідчених медичних працівників.


Згадуючи ті часи, коли головний лікар В.Л. Савченко був інтерном у Першій міській, він з гордістю каже: "Тоді це була найпрестижніша медична установа міста. 1 ми нині повинні відродити її авторитет!". Яким буде майбутнє цього медичного закладу, залежить від тих, хто тут працював раніше, від тих, хто працює тут нині, а також і тих, котрі прийдуть сюди на зміну нинішньому поколінню.


Лікарні - 225 років, і вона розпочинає новий етап розвитку, щоб зміцнити лікувальний потенціал, збільшити обсяги медичної допомоги, яку жителі обласного центру зможуть отримати тут. Адже нація повинна бути здоровою...