Перше дерматовенерологічне відділення було відкрито в губернській земській лікарні, яка була побудована в 1840 р. Відділення було розраховане на 10 ліжок і знаходилось на 3-му поверсі.


З 1900 по 1912 рр. очолював роботу відділення випускник медичного факультету Київського університету, доктор медицини (з 1904 р.) Василь Йосипович Краснов. Одночасно він завідував жіночим терапевтичним, гінекологічним та інфекційним відділеннями, з 1874 року вів заняття в фельдшерській школі.


В період 1-ї імперіалістичної війни і після неї різко зросла захворюваність на сифіліс та гонорею серед населення царської Росії, вона досягла 112 випадків на 10 тис. населення. З 1913 р. головну увагу своєї медичної практики В. Й. Краснов зосередив на профілактиці та лікуванні шкірних та венеричних захворювань. На початку ХХ століття сифілісом та гонореєю на Волині хворіло 22 чоловіка на 10 тисяч населення. Краснов порушив клопотання перед губернською радою про необхідність обов'язкового медичного огляду всіх, хто влаштовується на роботу на заводи і фабрики, посилення медико-поліцейського нагляду за проституцією. Він добився розширення венерологічного відділення губернської лікарні до 30 ліжок, а також відкриття подібних відділень на 10 ліжок при повітових лікарнях. Василь Йосипович був автором підручника, брошур, багатьох статей і листівок з питань профілактики шкірних та венеричних захворювань. Завдяки його активній діяльності кількість хворих на сифіліс у губернії скоротилась у 1913 р. до 14 чоловік на 10 тис. населення (82 по Росії). Волинська губернія по захворюваності на сифіліс була однією з найбільш благополучних.


У 1912 р. земські збори прийняли ухвалу про скасування плати за лікування заразних хвороб, у т.ч. венеричних. Для посилення боротьби з венеричними хворобами в 1913 р. губернська санітарна рада намітила і здійснила ряд заходів:
1. Розгорнуто венерологічне відділення на 30 ліжок при губернській земській лікарні.
2. Проведено санітарно-профілактичну роботу з питань вензахворювань.
3. Впроваджено огляд робітників на предмет виявлення вензахворювань.
4. 1 раз на тиждень проводились медичні огляди повій лікарсько-поліцейським комітетом.
5. Демобілізованих солдатів, хворих на сифіліс, направляли під нагляд і лікування за місцем проживання.


У липні 1919 р. губернську лікарню було націоналізовано. Дерматовенерологічне відділення було уже на 50 ліжок, мало свою венерологічну лабораторію. З 1922 року венерологічне відділення тоді вже Першої Радянської лікарні Житомира очолював М. В. Биков. Цього ж року для обстеження заразних хворих було відкрито санітарно-бактеріологічну лабораторію, в якій, окрім аналізів на малярію, тиф і холеру, проводили реакцію Васермана.


У 1925-1926 рр., окрім дерматовенерологічного відділення в Першій Радянській лікарні, в області функціонувало три венерологічних диспансери. В документах архіву є відомості про існування обласного шкірно-венерологічного диспансеру, як установи губернського значення, починаючи з 1922 року.


В різні часи головними лікарями облшкірвендиспансеру були С. Хігер, М.Г. Хітарова, П.П. Чмирьова.


На теперішній час дерматовенерологічну допомогу населенню області надають 72 лікарі-дерматовенерологи, з них вищу кваліфікаційну категорію мають 20 лікарів, першу категорію - 21 лікар, другу - 20 лікарів. Для надання стаціонарної допомоги в області функціонує 90 ліжок (40 - в обласному шкірвенерологічному диспансері та 50 ліжок для лікування мешканців м. Житомира).


З 1973 року дерматовенерологічну службу області очолює кандидат медичних наук В.І. Скляров.