В дореволюційних архівах не знайшлося, на жаль, хоч якихось матеріалів з інформацією про систему боротьби з туберкульозом на Волині. Але говорити про те, що туберкульоз був невідомим захворюванням, - не можна. В газеті "Київ-Ляпін" за 24 лютого 1898 року повідомляється про те, що в Житомирському дитячому санаторії (сезонному), відкритому на пожертвування (Н.Ф. Нірод, Терещенко, Грінарі) в 1897 році, який працював 75 днів (літній сезон), проліковано 32 дітей з пухлинами лімфовузлів та 16 - з "ненормальними явищами в легенях". На утримання цих дітей відпускалося 29 копійок у день.


У 1914 році на кошти губернського відділу Всеросійської ліги боротьби з туберкульозом та кн. А.В. Шаховської відкривається тубсанаторій в м. Житомирі (Нова Рудня). В лікарсько-санітарній хроніці Волинської губернії в квітні 1915 р. повідомляється: "Із заразних захворювань в квітні більше всього виявлено захворювань на туберкульоз. Цією хворобою було уражено 1695 дітей, найбільшого розвитку туберкульоз набув у повітах: Житомирському, Ровненському та Овруцькому. Серед лікарських дільниць, уражених туберкульозом, перше місце займала Городецька (91 чол.), Лугинська (48 чол.), Ємільчинська (45 чол.)".


Управляючий губернії весною 1915 року дозволив княжні А.В. Шаховській провести 23 квітня День "білої квітки", з тим щоб зібрати кошти на користь ліги боротьби з туберкульозом. У грудні 1915 року в безкоштовній лікарні для грудних хворих Житомир-ського відділення Всеросійської ліги для боротьби з туберкульозом розпочато амбулаторний прийом. За січень 1916 року на амбулаторному прийомі проконсультовано 117 нових хворих на туберкульоз легень.


У 1917 році протитуберкульозні установи були представлені безкоштовною лікарнею для амбулаторних "грудних хворих і туберкульозом" та санаторієм для хворих на туберкульоз (у міському лісі при хуторі Нова Рудня). Цей санаторій (на 80 місць), з жіночим відділенням, згадується серед медичних установ, які збереглись після революції. В тубустановах області в 1917 році працювали 3 лікарі, 2 спеціалізованих санбаклабораторії та функціонували 2 рентгенапарати.


Оцінюючи ці, окремі й розрізнені дані, можна зробити висновок про те, що в дореволюційній Волині протитуберкульозна робота обмежувалась лікуванням хворих тільки при зверненні і фінансувалася за рахунок благодійних громадських організацій.


Висока розповсюдженість туберкульозу поставила перед Раднаркомом охорони здоров'я та його органами на місцях невідкладні завдання з організації боротьби з цим захворюванням. У період 1920-1923 рр. міський тубдиспансер був реорганізований в губернський, при ньому було відкрито дитяче відділення, їдальню для безкоштовного харчування хворих, нічний профілакторій на 25 місць, солярій. У 1923 році в Житомирі відкриваються дві лісові колонії для дітей, відділення для хворих кістково-суглобовим туберкульозом. У цей час, за приблизними даними санітарної статистики, захворюваність на туберкульоз у губернії становила 1200 хворих на 100 тис. населення, по місту Житомиру - 5900 на 100 тис. населення, смертність - 320 випадків на 100 тис. населення.


Практикується проведення Тижнів боротьби з туберкульозом, під час яких проводиться збір коштів на боротьбу з хворобою, проведення літніх оздоровчих кампаній для дітей, організовуються літні дитячі майданчики. Волинською губернською радою приймається рішення про обстеження дітей у дитячих установах та ізоляцію хворих дітей в санаторії.


У штати Волинського тубдиспансеру в 1924-1925 рр. введено посади лікарів-терапевтів (5), педіатрів (2), ларинголога (1), хірурга (1), лікаря-лаборанта (1). За цей рік лікарську допомогу отримало понад 36,0 тис. хворих.


Станом на 01.10.1925 року повідомляється, "...що має округа в боротьбі з туберкульозом: три диспансери, літній дитячий майданчик на 80 чол., тубсанаторій на 35 ліжок (літом розгортається до 115 ліжок), тубвідділення округової лікарні на 15 ліжок".


У 1925 році проводиться соціальне обстеження на туберкульоз працівників 5-ти фарфорово-фаянсових та одного заводу з виробництва скла (всього понад 3 тис. чоловік).


Робітники, хворі на туберкульоз, починають протягом 6 тижнів отримувати в їдальнях (2) тубдиспансеру обіди та сухі пайки.
В 1927 році готується відкриття рентгенкабінету в Радомишлі (перший рентгенкабінет на селі), підготовлені до відкриття 2 санбаклабораторії (Коростишів та Новоград-Волинський), відкрито тубдиспансер у Новограді-Волинському (4-й тубдиспансер). Звіт тубдиспансеру в м. Радомислі за півроку (з 01.10.27 по 01.04.28 рр.) свідчить про те, що диспансер відвідало 2548 чол., зроблено ін'єкцій та вливань 181, накладено пневмотораксів - 72, відвідало рентгенкабінет 171 чол., проведено 77 досліджень харкотиння.


В містах, де функціонували тубдиспансери, налагоджується облік хворих, захворюваність на туберкульоз, за приблизними даними, в цих містах становить 1500 випадків на 100 тис. населення.


Протягом першої п'ятирічки в Житомирському окрузі відкрито ще 5 тубдиспансерів, збільшуються й асигнування на проведення протитуберкульозної роботи.


В ті складні для держави та народу роки, в галузі фтизіатрії працювали та очолювали протитуберкульозну роботу видатні лікарі: А.С. Фурман
(1890-1964 рр.), д.м.н., професор, працював за рекомендацією В.П. Образцова з 1917 по 1924 рр. головним лікарем тубсанаторію вм. Житомирі.
1919 року він почав широко застосовувати для лікування штучний пневмоторакс; М.Л. Гольдфарб (1891-1959 рр.) к.м.н., з 1921 по 1926 рік займався організацією протитуберкульозної роботи, працюючи в апараті Волинського губздороввідділу; В.В. Гінце (1875-1938 рр.) до 1937 року (протягом 20 років) працював головним лікарем Житомирського тубдиспансеру, клініцист та організатор боротьби з туберкульозом на Волині, учень всесвітньо відомого академіка, житомирянина А.Я. Штеренберга.


На початок Великої Вітчизняної війни - на Житомирщині уже була сформована мережа протитуберкульозних закладів, проводились профілактичні заходи, був налагоджений облік тубконтингентів.


Захворюваність на туберкульоз значно зросла за роки Великої Вітчизняної війни. За далеко не повними даними, захворюваність на туберкульоз складала більше 200 випадків на 100 тис. населення, причому занедбаність хвороби була дуже високою - 72% померлих від туберкульозу спостерігались у тубустановах менше 1-го року і тільки 1% - більше 5-ти років.


Уже в липні 1944 року виконком Житомирської обласної ради депутатів трудящих приймає рішення розгорнути 8 тубдиспансерів, із загальноліжкового фонду виділити для госпіталізації хворих на туберкульоз 200 ліжок, розгорнути 50 санаторних ліжок у м. Житомирі, 50 ліжок в м. Новограді-Волинському, дитячий санаторій для легеневих форм туберкульозу в м. Радомишлі (50 ліжок), 50 ліжок для хворих на кістковий туберкульоз в м. Бердичеві, організувати 4 ясельні санаторії для хворих дітей в м. Житомирі (на 30 ліжок), Бердичеві (на 25 ліжок), Новограді-Волинському (на 20 ліжок).


Розпочинається проведення профілактичної роботи серед дітей. Засіданням виконкому Житомирської ради депутатів затверджується план заходів із зниження захворювання на туберкульоз у Житомирській області, яким передбачається в 1949 році провести щеплення 9080-ти новонародженим (у 1950 році їх чисельність вже буде складати 20000 дітей), оглянути і вакцинувати неінфікованих дітей дитячих будинків (3659 чол.), організувати, крім існуючих, ще 6 тубкабінетів по області, розгорнути додатково ще 3-є ясел для дітей з тубінтоксикацією (всього на 250 ліжок), розгорнути 175 ліжок для тубхворих у сільській місцевості та 280 ліжок у містах і селищах, забезпечити лікування хворих методом штучного пневмотораксу, для чого довести кількість пневмотораксних кабінетів по області до 24, підготувати 28 лікарів для роботи в протитуберкульозних кабінетах.


У 1949-1950 рр. було розгорнуто 27 протитуберкульозних амбулаторних установ, тубстаціонари на 332 ліжка та тубсанаторії на 400 місць. У 1959 році на базі обласного протитуберкульозного диспансеру засновується дитяче протитуберкульозне відділення на 75 ліжок.


Слід окремо зазначити, що в ті роки лікування туберкульозу було досить складним завданням - протитуберкульозні препарати були представлені стрептоміцином, а в кінці 50-х до них приєднався ПАСК. Тому проводяться заходи зі створення закладів, в яких хворі на туберкульоз та інфіковані отримували б калорійне харчування, симптоматичне лікування, належні умови перебування - те, що стимулювало б захисні сили організму.
В 1961 році в с. Ушомир Коростенського району відкривається школа-інтернат на 450 місць для дітей з малими та затухаючими формами туберкульозу, а число дитячих санаторних ліжок збільшується до 280. В цьому ж році приймається рішення про будівництво стаціонару обласного протитуберкульозного диспансеру, для чого в 1962 році передається будинок колишньої казарми в с. Гуйва та земельна ділянка.
Станом на 1965 рік, в обласному протитуберкульозному диспансері (розрахованому на 100 ліжок) розгорнуто 20 ліжок хірургічного профілю, які були розташовані в приміщеннях нинішніх міського протитуберкульозного диспансеру та частково диспансерного відділення обласного тубдиспансеру. Міський протитуберкульозний диспансер з ліжковим фондом у 100 ліжок знаходився в приміщенні нинішнього адмінкорпусу 1-ї міської лікарні (75 ліжок), частково (25 ліжок) у приміщенні по вул. К. Лібкнехта (знесено).


На початку 1966 року було введено в експлуатацію обласний тубстаціонар на 600 ліжок, у зв'язку з чим проведено ліквідацію малопотужних тубстаціонарів. У стаціонарі тубдиспансеру розгортаються відділення для вперше виявлених хворих з деструктивним туберкульозом, з малими формами туберкульозу, літніх людей, хворих на туберкульоз, хворих хронічними формами туберкульозу, диференційно-діагностичне відділення, ліжка для хворих на туберкульоз сечостатевої системи та очей, операційна та хірургічні ліжка. Організовується кабінет функціональної діагностики, в якому проводяться електро-, вектро-, динамо-, балісто-, реокардіографія, спірографія, оксигемометрія, загальна реографія легень. На початку 1969 року починають застосовуватись методи дослідження з використанням радіоактивних ізотопів.


Велика заслуга у відкритті такого закладу належить Ніні Петрівні Кукліній, яка впродовж багатьох років (1951-1971 рр.) працювала незмінним головним лікарем обласного протитуберкульозного диспансеру.


Протягом 10-ти років (1959-1968) додатково було розгорнуто 1070 протитуберкульозних ліжок: 820 лікарняних та 250 санаторних; відкриті Кам. Брідська та Корнинська тублікарні на 60 ліжок.


Слід зауважити, що в 1969 році в області працював 151 лікар-фтизіатр.


У зв'язку з введенням обов'язкового обстеження населення на туберкульоз, було проведено ряд заходів по створенню умов для цього: якщо в 1959 році область мала 10 вузькокадрових флюорографічних апаратів, то в 1968 році їх було 15 (з них 1-3 крупнокадрових). Крім того, придбали 26 флюорографічних приставок. В обласному диспансері організовано флюорографічний центр, який займається плануванням та координацією роботи з флюорографічного обстеження населення та повторним читанням плівок.


Проводиться немала робота з масової вакцинації та ревакцинації БЦЖ.


Починаючи з 1964 року, внутрішньошкірним методом було щеплено (за 5 років) 547 тис. чоловік (34% населення).
В ці роки починає свою роботу Обласна протитуберкульозна рада, засідання якої проводяться щоквартально за участю обласних фахівців, облсанепідслужби, Обкому Червоного Хреста та обласного Будинку санітарної просвіти.


Для розповсюдження кращих методів організації протитуберкульозної роботи в сільській місцевості створюються школи передового досвіду.
В тубзакладах починається запровадження томографічного обстеження легень.


Широко проводяться профілактичні обстеження: в 1968 році обстежено 592 особи на 1000 населення.


Захворюваність на туберкульоз, завдяки проведенню широких заходів по його виявленню, становить 70 випадків на 100 тис. населення серед міських жителів, серед сільських - 93 випадки, смертність - понад 20 випадків на 100 тис. населення. Захворюваність дітей на активний туберкульоз становила в Житомирській області 39 випадків на 100 тис. населення.


Протягом 1969-1972 рр. ліквідовуються, як малопотужні, тубстаціонари в сс. Волосівка Чуднівського району, Чоповичі Малинського району, Брусилів - Коростишівського, в м. Овручі; стаціонар обласного протитуберкульозного диспансеру розширюється до 630 ліжок, Іванківська тублікарня - з 60 до 150 ліжок.


Проводиться відбудова Шпичинецької тублікарні (Ружинський район), Овруцького тубвідділення.


В 1971 році, у відповідності з наказом Міністерства охорони здоров'я СРСР, більшість диспансерних тубвідділень реорганізовано в тубкабінети, що призвело до скорочення штатів й оцінювалось як зменшення можливостей працівників фтизіатричної служби в проведенні протитуберкульозних заходів.


Саме в цей час завдання амбулаторного лікування і патронажу за хворими на туберкульоз покладаються на працівників дільничних лікарень та ФАПів.


У 1972 році серед основних завдань з боротьби з туберкульозом стоїть завдання організації контрольованого (!) амбулаторного лікування тубконтингентів, під яким мається на увазі "ежедневный прием противотуберкулезных препаратов в присутствии медицинского работника".


Протягом 70-х - поч. 80-х років відбувається процес реструктуризації ліжкового фонду: зростає кількість тубліжок у стаціонарах тубдиспансерів та самостійних тублікарнях і зменшується в тубвідділеннях соматичних лікарень. У 1974 році проводиться реорганізація загальних лікарень у спеціальні тублікарні загалом на 160 ліжок (сс. Яроповичі Андрушівського району, Топори Ружинського району, Дениші Житомирського району, Сушки Баранівського району, Дениші Дзержинського району, Романівка Новоград-Волинського району, Гута-Потіївка Потіївського району, Висока Піч Черняхівського району, Криве Корнинського району) та організації відділень хірургії легеневого туберкульозу на 30 ліжок (на базі Житомирської та Бердичівської міськлікарень, Новоград-Волинської райлікарні). На жаль, кількість тубліжок у диспансерах зростає без введення додаткової площі, що погіршує умови перебування хворих у стаціонарах. Починає функціонувати виїзна флюорографічна служба: за 5 років (1981-1986 рр.) було придбано 6 пересувних флюорографів, які допомагають обстежувати сільське населення.


Показники захворюваності на туберкульоз на Житомирщині в 1974 році сягають рівня 80 випадків на 100 тис. населення (в Україні - 63), в 1980 - 72 випадки, в 1986 році - 65. Наприкінці 80-х років дещо збільшується чисельність лікарняних ліжок, розгорнутих у самостійних тублікарнях, однак з 1989 року починається скорочення ліжкового фонду, насамперед за рахунок санаторних ліжок (перш за все, згортаються санаторні ліжка, які розміщено на забрудненій території після чорнобильської аварії), та закриття протитуберкульозних лікарень у районах - через їх слабку матеріально-технічну базу та невідповідність із санітарними вимогами.


У 1988 році виходить наказ Міністерства охорони здоров'я СРСР "Про удосконалення протитуберкульозної допомоги в країні", який розпочинається так: "В последние годы в СССР сложилась тенденция к уменьшению темпов снижения показателей заболеваемости и болезненности населения туберкулезом, что явилось следствием медленного решения ряда социальных проблем в стране и ослабления контроля органов здравоохранения за осуществлением противотуберкулезных мероприятий", отримати інформацію про стан захворюваності на туберкульоз у ці роки можна було лише в спеціальних документах, частіше - під грифом "Для службового користування". Більше того, в засобах масової інформації, в партійних документах відзначалось, що з туберкульозом у найближчі роки в країні буде покінчено.


Для Житомирщини кінець 80-х - це роки, пов'язані з організацією великого обсягу заходів з ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Наказом Міністерства охорони здоров'я України не рекомендується проведення профілактичних флюорографічних оглядів населення, яке постраждало від аварії на ЧАЕС, тому чисельність профілактичних оглядів зменшується вдвічі. В 1991 році на Житомирщині зареєстровано найнижчий показник захворюваності на туберкульоз - 42 (!) випадки на 100 тис. населення.


Враховуючи "зниження" показника захворюваності на туберкульоз та слабку матеріально-технічну базу протитуберкульозних закладів і структурних підрозділів, наприкінці 90-х років проводиться скорочення ліжкового фонду лікарняних протитуберкульозних ліжок: станом на 01.01.02 р. їх лишається 840 (забезпеченість на 10 тис. - 5,6, в 1968 році - 17), санаторні ліжка скорочуються до 300. Майже вдвічі (порівняно з 1969 роком) скорочується кількість лікарів-фтизіатрів: їх лишається 84 проти 151. Закривається хірургічне відділення в обласному протитуберкульозному стаціонарі.


Розпад Радянського Союзу, економічні проблеми молодої незалежної України, серед яких поява таких явищ, як безробіття, зубожіння населення не могли не позначитись на розповсюдженні туберкульозу, яке розпочинається з 1992 року. Погіршуються, в зв'язку з недостатнім фінансуванням, умови функціонування як усієї галузі охорони здоров'я, так і фтизіатрії. В 1995 році показник захворюваності на туберкульоз сягає рівня 52 випадків на 100 тис. населення, серед дітей - 14 випадків, в Україні визнано епідемію туберкульозу.


В цей нелегкий час виділяються кошти на придбання 4 нових флюорографів, розгортаються дитячі санаторні ліжка на базі санаторію-профілакторію "Лісова казка", які в 1998 році були переведені на іншу базу - санаторій "Лісовий берег" в м. Житомирі; санаторій "Лісова казка" перепрофільовано з дитячого - в санаторій для лікування дорослих, хворих на туберкульоз.


Друга половина 90-х років присвячується розгортанню профілактичних флюорографічних обстежень, у тому числі на території районів, які постраждали від аварії на ЧАЕС.


Показники захворюваності на туберкульоз продовжують зростати - виникає проблема нестачі протитуберкульозних медикаментів, що негативно впливає на ефективність лікування хворих на туберкульоз. Унаслідок розповсюдження таких хвороб, як алкоголізм, наркоманія, ВІЛ-інфекція, ріст контингентів осіб, які не мають постійного місця проживання, значно ускладнюються умови своєчасного виявлення туберкульозу. Із закладів пенітенціарної системи щорічно амністується до тисячі осіб, хворих на туберкульоз, у тому числі з бациловиділенням. Усе це створює величезний резервуар туберкульозної інфекції в області.


В 1999 році обласною державною адміністрацією затверджується Обласна програма боротьби з туберкульозом, налагоджується робота з мікроскопічного моніторингу груп ризику на туберкульоз, відновлюється дотримання етапності в лікуванні туберкульозу.
В 2000 році при обласній державній адміністрації створюється Міжвідомча регіональна комісія по боротьбі з туберкульозом.


Поступово створюється державний пакет директивних документів: Указ Президента України "Про не-відкладні заходи щодо боротьби з туберкульозом" (1998 р.), Закон України "Про боротьбу із захворюванням на туберкульоз" (2001р.), Указом Президента затверджується "Національна програма боротьби із захворюванням на туберкульоз на 2002-2005 роки", що сприяє поліпшенню міжвідомчих зв`язків у боротьбі з туберкульозом. У цей період розпочинається суттєва державна підтримка: починають нарешті надходити протитуберкульозні медикаменти, закуплені за кошти Державного бюджету.


В період 2001-2003 рр. закриваються 2 протитуберкульозні лікарні, як такі, що не відповідають санітарним вимогам (в с. Корнин Попільнянського району та с. Білокоровичі Олевського району).


Наявність місцевих протитуберкульозних санаторіїв створила умови для позитивних змін у роботі стаціонару обласного протитуберкульозного диспансеру - скорочення термінів лікування при поступовому зростанні показників ефективності лікування. В стаціонарі тубдиспансеру створено відділення інтенсивної терапії. В структурі диспансеру працює потужна клініко-бактеріологічна лабораторія. Для лабораторії за останні 3 роки придбано обладнання на 180,0 тис. грн. Сьогодні серед методів діагностики туберкульозу, окрім традиційних мікроскопічних та бактеріологічних методів, з'явились люмінесцентна бактеріоскопія (мікроскоп фірми Olimpys), прискорені методики діагностики мікобактерій (BBL MGIT та середовище ВКГ), які дозволяють ідентифікувати мікобактерії протягом 3-х - 4-х днів, для лабораторії придбано біохімічний аналізатор фірми "Sentinell". Щороку бактеріологічна лабораторія обласного диспансеру проводить близько 90,0 тис. бактеріологічних досліджень, у т.ч. і дослідження чутливості мікобактерій до протитуберкульозних препаратів. У 2002 році, за кошти Державного бюджету, обласний протитуберкульозний диспансер отримав пересувний флюорограф нового покоління - цифровий. Усього ж працює 11 пересувних флюорографів, які протягом року обстежують понад 100,0 тис. населення.


За період 2001-2003 рр. поліпшилось медикаментозне постачання - хворі повністю забезпечені протитуберкульозними препаратами.
Разом з тим, епідемія туберкульозу на Житомирщині триває: загальна захворюваність на туберкульоз сягає рівня 80 випадків на 100 тис. населення. Це свідчить про те, що крапку в боротьбі з туберкульозом, на жаль, ставити ще рано...