Історія становлення і подальшого розвитку гігієни і санітарії сягає глибокої давнини. Згідно з древньогрецькими міфами, донька Асклепія Гігієя зображувалась у вигляді молодої красивої жінки в туніці, з діадемою та змією, яку вона годувала із чаші. Її ім'я дало назву профілактичній медицині - гігієні.


Людська спільнота у сиву давнину, не маючи наукових підходів, сама, ціною великих втрат, відкривала елементарні гігієнічні закономірності і використовувала їх у процесі еволюційного розвитку. Це стосувалося виникнення і формування населених місць, їх водопостачання, каналізування, благоустрою.


Перші законодавчі акти, які містять у собі елементи санітарії та гігієни, видаються Петром І. У 1716 році він видає указ про організацію Медичної канцелярії, яка керувала не тільки медичною, а й санітарною діяльністю в Росії.


У другій половині Х1Х століття в Росії організовується земська медицина, в складі якої передбачаються громадські санітарні організації. Міська санітарна організація у м.Житомирі заснована у 1881 році.


Територія Житомирської області входила до Волинської губернії - найбільш бідної і відсталої окраїни царської імперії.
Вкрай низькі життєвий рівень і санітарна культура населення, недоступна для більшості населення медична допомога, відсутність медикаментів - усе це призводило до високої захворюваності населення. Виникали часті спалахи та епідемії таких інфекційних захворювань як тиф, холера, дизентерія, малярія та інші. Постійні епідемії вважались закономірним явищем.


У жовтні 1898 р. відбувся Перший з'їзд сільських лікарів Волинської губернії, який відкрив волинський губернатор, дійсний статський радник І. Я. Дунін-Борковський. У своїй промові він закликав учасників з'їзду звернути особливу увагу на питання водопостачання населених місць Волинської губернії: "Расматривая программу създа, Г.Губернаторъ просилъ обратить особенное вниманіе на вопросъ о водоснабженіи населенныхъ мъестностей Волынской губерніи, такъ какъ онъ лично убъдился при объздах губерніи, что большинство населенныхъ пунктовъ пользуются крайне плохою водою".


У доповіді лікарського інспектора Брунса в перших рядках була зазначена важливість профілактичної направленості в земській медицині: "Тотъ же медицинскій персоналъ, которому поручено поданіе медицинской помощи крестьянину, принесъ и приносить громадную пользу изслъдованіемъ санитарнаго состоянія нашего отечества, изслъдованіем бытовыхъ условій, способствующихъ заболъваніямъ различными болъзнями. Мы имъемъ уже громадную литературу по всъмь этимъ вопросамъ и не можетъ быть сомнънія о той громадной пользъ, которую принесло для Россіи изслъдованіе земскихъ врачей".


7 жовтня 1898 р. на ранковому засіданні Першого з'їзду сільських лікарів під головуванням лікарського інспектора Брунса було запропоновано заслухати доповідь про стан водопостачання населення Володимир-Волинського уїзду. Доповідь сільського лікаря І дільниці С. Д. Козирєва починається з санітарної характеристики дільниці: "Вообще санитарное состояніе І участка Владимірволынскаго уъзда крайне неудовлетворительно. Источники водоснабженія были загрязнены особенно до марта мъсяца сего года. Въ Мартъ было очищено очень много источниковъ, и заболъванія брюшнымъ тифомъ послъ того значительно уменьшились. Колодцы большею частью устроены внизу возлъ ръчекъ или прудовъ, срубы деревянные, безъ постоянныхъ ведеръ. Наиболъе неблагополучные пункты: м.Свинюхи, с.Конюхи и с.Бубновъ расположены на болотной ръчкъ М. Лугъ" і т.д. Наведені приклади свідчать про важливість санітарно-епідемічних і профілактичних заходів у подоланні інфекційних хвороб на той час, і це використовували у практичній діяльності лікарі клінічної, а не профілактичної медицини, спеціальних закладів якої в той час не існувало.


В 1910 р. на Волині було зареєстровано 27378 випадків захворювання на тиф, 1295 - натуральну віспу, 12765 - дифтерію. Рівень захворюваності на 10000 населення складав: на тиф - 220,0, дифтерію - 102,0, натуральну віспу - більше 10,0.


Особливо дошкуляв туберкульоз: кожна третя дитина вмирала від туберкульозу. Загальна смертність доходила до 26,5 на 100 населення.
Архівні матеріали свідчать, що в 1867 р. проти віспи було щеплено у Волинській губернії 28620 дітей. Щеплення проти віспи проводили так звані "оспопрививатели", яких в 1867 р. в губернії нараховувалось 208 чол. Крім них, "во всъх городахъ и мъстечкахъ оспопрививаніемъ занимались цълые сотни цирульниковъ".


Відомості про інфекційні захворювання збиралися волосними управами шляхом періодичних подвірних обходів, для чого в їх розпорядження виділялась певна кількість людей із місцевого населення. Вся інформація направлялась у губернію.


Забезпеченість населення лікувальною допомогою була вкрай низькою, санітарно-епідеміологічної служби взагалі не існувало.
У всій губернії було 255 лікарів з яких 68 були на державній службі, 368 - фельдшерів, 235 - "повивальних бабок" та 217 - фармацевтів.
Радянська влада на Волині була встановлена 15 квітня 1919 р - набагато пізніше від інших губерній України.


Саме в цей період, в умовах економічної розрухи, у Волинській губернії лютували епідемії черевного тифу, холери, "іспанки" та інших інфекційних захворювань.


Для боротьби з епідеміями були мобілізовані всі сили: для ізоляції інфекційних хворих відкривались бараки, збільшувалась кількість ліжок у лікарнях. У населених пунктах будувались бані, впорядковувались джерела водопостачання, проводились рейди з очистки населених пунктів, санітарно-освітня робота серед населення. Скрізь були організовані робочі комісії по боротьбі за чистоту - "сантрійки". В момент найбільшої загрози розвитку епідемії проводились "тижні чистоти", "банні тижні" та ін. заходи.


Всього для госпіталізації інфекційних хворих було розгорнуто 2050 ліжок, яких, зазвичай, не вистачало для ізоляції всіх інфекційних хворих. Частина з них залишалась удома, що значною мірою ускладнювало проведення протиепідемічних заходів. За таких складних умов проведення елементарних протиепідемічних заходів сприяло стабілізації та спаду захворювання населення на кишкові інфекції. Однак, у цей період на Волинь насувався ще більш небезпечний ворог - холера.


Для боротьби з епідемією холери були мобілізовані всі сили та засоби. В 1921 р. був спеціально скликаний губернський з'їзд, на якому заслуховувалось питання боротьби з епідемією. Були створені спеціальні трійки із представників губздороввідділів, губчека і комгоспів, які контролювали виконання постанови з'їзду.


Тільки завдяки прийнятим надзвичайним заходам спалах холери був ліквідований у найкоротший період. Самовіддано працювали на ліквідації холери медичні працівники, дільничні лікарі, фельдшери.


В 1923 р. Раднаркомом УРСР було прийнято Постанову про організацію санітарної служби в республіці. Вона відіграла значну роль у справі покращання санітарно-епідеміологічного і профілактичного обслуговування населення України.


В цьому ж році при Волинському губернському відділі охорони здоров'я було організовано санітарно-епідеміологічний відділ, який очолив лікар М. В. Євменьєв. Також була організована губернська санітарно-бактеріологічна лабораторія, якою завідував лікар Ручківський.
В 1924-1925 роках у Житомирському, Шепетівському, Коростенському округах працювали 12 санітарних лікарів, 5 лікарів-лаборантів у 4 санітарно-бактеріологічних лабораторіях. Перші лабораторії були відкриті в мм. Житомирі, Бердичеві, Коростені, Новограді-Волинському.
Не випадковим є те, що саме на Житомирщині в січні 1925 року був скликаний 1-й губернський з'їзд санітарних лікарів Волині, на якому були прийняті рішення з покращення праці і побуту сільського населення, забезпечення сільських лікарень медичним обладнанням, проведення пропаганди санітарії та гігієни серед трудівників села.


В 1926 році в м. Житомирі було організовано пастерівський пункт, який став організаційним закладом боротьби зі сказом у губернії.
В 1928 р. була організована Житомирська окружна санепідемстанція. В цьому ж році в кожному з округів були організовані окружні санітарно-епідеміологічні станції, які поспіль були створені у всіх містах та районах.


У роки соціалістичної індустріалізації країни, органи охорони здоров'я Волині приділяють чимало уваги питанням охорони здоров'я. "Від боротьби з епідеміями - до оздоровлення праці і побуту" - це був лозунг, під яким було розпочато широкомасштабну роботу з оздоровлення робітничого населення. Лозунгом: "… обличчям до села" - було покладено напрямок на оздоровлення сільського населення.


В період 1932-1937 рр. проводиться технічна доукомплектація лікувально-профілактичної служби, в т.ч. і санітарно-епідеміологічних закладів.
22 вересня 1937 р. на частині території колишньої Волинської губернії організовується Житомирська область, до складу якої увійшло 34 райони з населенням 1,7 млн.чол.


На території новоорганізованої області санітарна служба була представлена обласною, міськими та районними санепідемстанціями.
До початку Великої Вітчизняної війни обласну санепідемстанцію послідовно очолювали: член-кор. АМН СРСР проф. Ручковський, к.м.н. Меєрсон, Коберницький, доц. Струєв.


На початку 1940 року в області функціонувало 40 санепідемстанцій з 26-ма санбаклабораторіями, 30 дезвідділів, 1 дезпункт, 7 протималярійних станцій, 4 пастерівські пункти. Показники інфекційної захворюваності населення області в цей період були задовільними. Захворюваність на черевний тиф становила 1,8, дифтерію 5,3 на 10 000 населення, не реєструвався зворотний тиф, були ліквідовані захворювання на натуральну віспу і холеру.


У 1941 році область була окупована німецькими військами. Окупація тривала майже 3 роки. На окупованій території діяльність санітарно-епідеміологічних станцій була припинена. Матеріально-технічна база окупаційною владою використовувалась не за призначенням.
У таких умовах серед населення почали виникати спалахи інфекційних захворювань, навіть і таких, які вже були на межі ліквідації. Надзвичайно зросла кількість захворювань на туберкульоз, паразитарні хвороби, тиф, кишкові і "дитячі" інфекції.


Після звільнення від окупації території Житомирської області розпочалась блискавична робота і боротьба медичних працівників за здоров'я населення та ліквідацію інфекційної захворюваності, яка вимагала від медичних працівників чималих зусиль. Санепідемстанції, які відновлювали свою діяльність не були забезпечені належною мірою кадрами, транспортом та вакцинами.


Набирала обертів щоденна профілактична робота серед населення "живим словом", і це давало свої позитивні результати.
Значну, багатогранну роботу із забезпечення заходів з ліквідації епідемічних спалахів та зниження інфекційної захворюваності у важкі післявоєнні роки проводили в той час зав.облздороввідділом І.А. Струєв, головні лікарі обласної санепідемстанції А.І. Мельников (1944 р.), Н.Т. Ніконенко (1944 р.), Е.Т. Скрипкіна (1944 р.), Н.Д. Драголі (1947 р.).


Самовіддано трудились фахівці облсанепідемстанції: зав.дезвідділом І.І. Бик, І.М. Ходикін - санітарний лікар, Н.А. Карафа-Корбут - лікар-епідеміолог, В.Н. Панова - лікар-бактеріолог, Н.І. Євтух - дезінфектор та чимало інших фахівців.


Враховуючи значну потребу в зростанні обсягів бактеріологічних і санітарно-гігієнічних лабораторних досліджень, у 1945-50 роках проведена значна робота з розширення лабораторної мережі, запровадженню у практику діяльності служби запобіжного державного санітарного нагляду, введення в штат закладів санепідемслужби фахівців з інженерно-технічною освітою та ін. Цього вимагала поява в той час хімічних засобів захисту рослин, розвиток атомної енергетики, випробування ядерної зброї, що супроводжувалось глобальним забрудненням навколишнього середовища та ін.


В 1950 році в санітарно-епідеміологічних станціях області працювало 48 лікарів, у т.ч. 8 санітарних, 12 епідеміологів, 11 бактеріологів та 17 лікарських посад було зайнято спеціалістами інших спеціальностей.


У 1960 р. при обласній санепідемстанції була організована радіологічна група. У 1962 р. на посаду головного лікаря призначений М.І. Горбач.
У зв'язку з широким і масовим застосуванням у сільському господарстві агрохімікатів і засобів хімізації назріла необхідність проведення державного нагляду за їх застосуванням. З цією метою в 1965 р. було відкрито токсикологічнц лабораторію з контролю за застосуванням пестицидів і агрохімікатів у народному господарстві, яка була на той час оснащена новітньою апаратурою, приладами, обладнанням та реактивами. Згодом такі лабораторії були створені в районних і міських санепідемстанціях.


У 1973 р. на посаду головного лікаря обласної санепідемстанції було призначено В.Н. Пономаренка. Одним з напрямків діяльності нового головного лікаря було вибрано курс на покращання матеріально-технічної бази санепідемслужби області. За цей період збудовані нові приміщення санепідемстанцій у Володарсько-Волинському, Коростишівському, Овруцькому, Олевському районах; дезинфекційної станції в м. Житомирі, а також розроблювалась проектна документація на будівництво Новоград-Волинської райСЕС. Крім того, були покращені умови праці шляхом переведення санепідемстанцій в інші приміщення в Бердичівському, Житомирському, Коростенському, Ружинському та Чуднівському районах, а також за рахунок виділення санепідемстанціям додаткових приміщень в Андрушівському, Баранівському, Дзержинському, Ємільчинському, Коростенському, Любарському, Малинському, Радомишльському, Червоноармійському та Черняхівському районах.


З ініціативи В. Н. Пономаренка вперше в Україні було впроваджено очно-заочне підвищення кваліфікації середніх медпрацівників санепідемслужби області.


В цей час широкого розповсюдження в санепідемустановах області набуло раціоналізаторство та винахідництво. Первинна організація була організована при Житомирській обласній санепідемстанції в 1975 р., а в 1977 р. було створено бюро раціоналізаторів та винахідників. Це значною мірою активізувало роботу з раціоналізаторства та винахідництва. Чимало робіт Міністерством охорони здоров'я були признані як новітні, галузеві і брали участь у виставках авторських робіт у Києві та Москві. Санітарні лікарі області були активними учасниками науково-практичних конференцій, симпозіумів, з'їздів. Ними було підготовлено та опубліковано близько 60 науково-практичних робіт.


В 1980 р. виповнилось 50 років від дня створення обласної санепідемстанції. Свій ювілей обласна санепідемстанція зустрічала гарними показниками в зниженні інфекційних захворювань населення області. Мережа закладів державної санітарно-епідеміологічної служби складала 22 сільських районних СЕС, 2 районних СЕС міста Житомира, 2 міські СЕС, Житомирська міська дезстанція, обласний будинок санітарної освіти. Служба інтенсивно поповнювалась транспортними засобами, лабораторним обладнанням, пересувними лабораторіями. У 1981р. на посаду головного лікаря обласної СЕС призначається І.М. Чабан.


1986 рік увійшов до історії всього людства як рік найбільшої глобальної катастрофи на нашій планеті - аварії на Чорнобильській атомній станції. З самого початку аварії на Чорнобильській АЕС у санепідемустановах області були введені цілодобові чергування фахівців з метою збору інформації про радіаційну обстановку на території області та інформування обкому Компартії України, облвиконкому та Міністерства охорони здоров'я України. Розпочато широкомасштабні виміри гама-фону, радіологічні дослідження об'єктів навколишнього середовища та продуктів харчування на вміст цезію-134, 137, стронцію-90. Заклади державної епідеміологічної служби, в першу чергу районів радіаційного забруднення, в терміновому порядку забезпечувалися сучасними на той час спектрометричними комплексами для проведення радіометричних досліджень.
У 1986 р. виконуючим обов'язки головного лікаря обласної санепідемстанції призначається П.І. Чекреньов.


Для надання практичної й методичної допомоги спеціалісти облСЕС були відряджені в північні райони області для проведення дозиметричного і радіометричного контролю, з метою визначення безпечності перебування населення на забруднених територіях і прийняття рішення про відселення жителів з найбільш радіоактивно забруднених територій.


У цьому ж році в обласній санепідемстанції радіологічна група була реорганізована у відділ радіаційної гігієни із штатним розписом, зорієнтованим на проведення тривалого державного запобіжного і поточного нагляду з організації і проведення заходів, спрямованих на захист населення від шкідливого впливу радіаційного чинника. Одночасно в санепідемстанціях Народицького, Овруцького, Лугинського, Коростенського, Малинського, Олевського, Новоград-Волинського районів і м. Коростеня додатково були введені в штати радіологічні групи.


Того ж 1986 р. на посаду головного лікаря облсанепідемстанції було призначено Віктора Олександровича Помазана, під керівництвом якого в 1989 р. розпочалося будівництво нового лабораторного корпусу обласної санепідемстанції, а стара, пристосована, будівля була знесена. Будівництво тривало 3,5 року.


В зв'язку з переселенням людей з північних районів області, що постраждали від аварії на ЧАЕС, була утворена нова адміністративно-територіальна одиниця в області - Брусилівський район, в якому була відкрита районна санепідемстанція.


В кінці 1991 р. головний лікар В.О. Помазан помер. Обласну санепідемслужбу очолив санітарний лікар за фахом, організатор охорони здоров'я вищої кваліфікаційної категорії Олександр Сергійович Волков.


На початку 1993 р. обласна санепідемстанція перейшла в нову семиповерхову будівлю, яка була зведена за типовим проектом і на той час укомплектована обладнанням згідно з табелем оснащення закладів санітарно-епідеміологічної служби. Протягом 1993-2003 рр. матеріально-технічне забезпечення обласної санепідемстанції з року в рік покращувалось: проведена реконструкція існуючих гаражів, побудовані нові гаражі з теплими боксами, проведено благоустрій території. В цей же період покращилась матеріально-технічна база ряду районних санепідемстанцій: побудоване нове приміщення Новоград-Волинської райСЕС, реконструйовані приміщення Лугинської, Романівської, Ружинської районних СЕС. Капітально відремонтовані приміщення Баранівської, Бердичівської, Малинської, Ємільчинської районних СЕС.


В зв'язку з розпадом СРСР і прийняттям міжнародного статусу незалежної держави - України - в структурі діяльності санепідемслужби пройшли позитивні зрушення. Верховною Радою України було прийнято Закон України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" та ряд інших законів по захисту населення від особливо небезпечних інфекційних захворювань, з профілактики негативного впливу на здоров'я населення.


Головним державним санітарним лікарям області - О.С. Волкову (облСЕС) та Л.М. Прохор (Новоград-Волинська райСЕС) - присвоєні звання "Заслужений лікар України".


На початку третього тисячоліття структура закладів санепідемслужби області представлена однією обласною, однією міською (м. Житомир) та 24 районними санепідемстанціями, де працюють 1568 співробітників, у тому числі - 241 лікар.


Слід відмітити, що значним внеском у становлення, розвиток та існування служби сьогодні була самовіддана праця ветеранів середньої й вищої ланок під керівництвом досвідчених головних лікарів протягом багатьох десятиліть. Це такі працівники санепідемслужби області, як:
- обласна санепідемстанція - головні лікарі Н.Д. Драголі, М.І. Горбач, В.Н. Пономаренко, І.М. Чабан, В.О. Помазан зав.сан-гігієн. відділом Х.І.

Бігула, зав. дезвідділом І.І. Бик, зав. відділом, один з організаторів попереджувального санітарного нагляду в області І.М. Ходикін, зав. сан-гігієн. лабораторією, один з організаторів лабораторної справи в області Є.Є. Лальчун, лікар-епідеміолог Н.О. Карафа-Корбут, зав. баклабораторією, організатор лабораторної справи в області В.Н. Панова, пом. епідеміолога М.І. Скоробогатько , зав. епідвідділом Ю.М. Фельдман, пом.ентомолога С.І. Грабовська, зав.епідвідділом Г.К. Редькіна, зав. сан-гігієн. відділом Т.О. Акопджанова, зав. відділом гігієни дітей та підлітків Б.І. Стеценко, інженер відділення комунальної гігієни Л.Д. Фролова, лікар-бактеріолог Н.В. Шумська, лікар-епідеміолог О.Л. Костромітінов, лаборант токсикологічної лабораторії Г.М. Гонта, лікар загальної гігієни О.М. Стадниченко, пом. епідеміолога О.М. Казмерчук, зав. відділом гігієни праці В.В. Печенюк, заступник головного лікаря В.Г. Корзун, зав. лабораторією токсикологічних речовин П.П. Кирильчук, зав. відділом гігієни дітей та підлітків О.О. Сокур, пом. епідеміолога Є.С. Сивоконь, лікар-епідеміолог О.Л. Литвин, лікар-бактеріолог Н.І. Литвин, зав. бактеріологічною лабораторією О.Н. Лисенко, лаборант радіаційної гігієни В.Н. Орел, зав. відділом медпаразитології Л.В. Таксер;
- міська санепідемстанція м. Житомира - зав. баклабораторією Л.С. Любчич, головний лікар Л.А. Штефаник, зав. відділом гігієни дітей та підлітків Л.Г. Бабенко, лікар-епідеміолог А.Ф. Шепель, зав.сан-гігієн. відділом В.Н. Недощак, лікар з гігієни харчування Л.З. Ричкіна, зав.епідвідділом Т.О. Волкова, інструктор дезстанції м. Житомира Е.Е. Меленевський;
- Андрушівська райСЕС - головні лікарі Л.Є. Меньок, В.А. Хом'як;
- Баранівська райСЕС - пом. санітарного лікаря О.М. Мацківська, лікар-епідеміолог Н. В. Дячук, зав. сан-гігієн. відділом В.А. Дячук;
- Брусилівська райСЕС - головний лікар В.П. Шуляренко;
- Бердичівська райСЕС - дезінструктор В.А. Будзинська, головний лікар В.Ф. Янишевський;
- Бердичівська міськСЕС - головний лікар Г.І. Усачов, зав.сан-гігієн. відділом В. К. Хорошавіна, зав.дезвідділом О.В. Дашкевич, пом. епідеміолога Г. С. Френкель;
- Володарсько-Волинська райСЕС - лікар-бактеріолог Т.Д. Шапіренко.
- Романівська райСЕС - лікар-бактеріолог М.Г. Овсієнко.
- Ємільчинська райСЕС - пом.епідеміолога В.Д. Гордієнко, лікар з гігієни дітей та підлітків Г.В. Подкур, головний лікар А.В. Крилов, пом. санітарного лікаря Ф.Я. Лавринович.
- Житомирська райСЕС - зав. епідвідділом М.Г. Ліберман, І.І. Куриленко, зав. сан-гігієн. відділом В.Г. Чорномаз, зав. баклабораторією Л.С. Чорномаз.
- Коростенська райСЕС - головний лікар М.М. Білошицька, пом. санітарного лікаря, заслужений працівник охорони здоров'я О.П. Брайчук.
- Коростенська міськСЕС - пом. епідеміолога Г.А. Костюшко, санітарний лікар з гігієни праці Х.Б. Ліхтцієр, головний лікар А.Ф. Зіневич, лікар-епідеміолог Н.Я. Хаскін.
- Коростишівська райСЕС - головний лікар О.С. Конещук, інструктор з саносвіти О.Д. Кучук.
- Любарська райСЕС - пом.санітарного лікаря О.Т. Балдинюк, пом. епідеміолога В.К. Ящук.
- Малинська райСЕС - головний лікар В.М. Панченко.
- Народицька райСЕС - лікар-бактеріолог І.О. Дідківський, пом. епідеміолога З. У. Ісько.
- Новоград-Волинська СЕС - головний лікар М.Д. Махновецька, сан. фельдшер Ярунської дільничної лікарні Ф.П. Фурман, зав. епідвідділом В.Н. Мокрицька, лікар з саносвіти Т.Я. Алесковська.
- Овруцька райСЕС - зав. дезвідділом Д.Д. Руденко, лікар з саносвіти Ю.Я. Бойко, головний лікар Д.І. Гуденко.
- Олевська райСЕС - зав. дезвідділом М. К. Хоречко.
- Попільнянська райСЕС - пом. епідеміолога М.В. Ткалун, медстатистик М.З. Коротун, лікар з гігієни харчування Т.О. Дмитрук, лікар з комунальної гігієни В.М. Дмитрук.
- Радомишльська райСЕС - головний лікар Л.Е. Галицька, лікар-бактеріолог Л.Я. Бойко.
- Ружинська райСЕС - пом. санітарного лікаря І.І. Мальцев, головний лікар А.Я. Павлік.
- Червоноармійська райСЕС - головний лікар В.А. Тишинська.
- Черняхівська райСЕС - пом. санітарного лікаря Д.І. Горбалюк, лікар-бактеріолог С. І. Зіневич.
- Чуднівська райСЕС - пом. епідеміолога М.А. Вахат, лікар-епідеміолог Л.С. Сусол, пом. епідеміолога О.Н. Лігута.


Перспективи подальшого розвитку напрямів діяльності служби чітко визначені у виступі головного державного санітарного лікаря України, присвяченому 80-річчю утворення державної санітарно-епідеміологічної служби України, урочистості з нагоди якого були проведені 10-11 жовтня 2003 р. у м. Києві:
"За 80 років діяльності державною санітарно-епідеміологічною службою пройдено складний і героїчний шлях. Ми повинні знати й по праву пишатися досягненнями у науковій і практичній галузі вітчизняної профілактичної медицини.


Завтра, як і сьогодні та вчора, санітарні лікарі будуть необхідні суспільству. До того ж, завтра потреба в них буде більшою, ніж сьогодні.
Щоденно у світі виникають нові небезпечні для здоров'я фактори забруднення довкілля, з'являються нові збудники інфекційних хвороб.
Саме життя диктує необхідність створення міцного протиепідемічного щита. Ним має стати чітко організована, науково, лабораторно, технічно і кадрово забезпечена державна санітарно-епідеміологічна служба. Головною нашою метою стає дія на упередження, а не очікування.


Тому й сьогодні актуально звучать слова академіка Олександра Марзєєва про те, що сила і цінність діяльності санітарного лікаря полягає не лише в його спеціальних знаннях, але і в профілактичних ідеях, санітарній цілеспрямованості, ініціативі, вольовій наполегливості, в умінні ставити найважливіші завдання щодо охорони здоров'я людей і добиватися їх рішення…"