Історія психіатрії Волинської губернії (з губернським центром у м. Житомирі) має досить глибокі корені. Перша згадка про психіатричну допомогу в області відноситься до середини 19 століття, коли на південній околиці Житомира впродовж 1827-1840 рр. було збудовано земську лікарню, до складу якої входили також жіноча богадільня, психіатричне відділення та притулок для престарілих чоловіків. Корпус богадільні, зведений у формі літери Ш, дожив до наших днів, тепер тут функціонують урологічне та травматологічне відділення ТМО № 1.


В грудні 1912 року вийшов закон про лікування психічно хворих за рахунок державної казни, а через рік - про безкоштовне лікування хронічних хворих і малозабезпечених.


Станом на 1917 рік 1-а міська лікарня м. Житомира мала 7 обладнаних корпусів, в яких розташувалось 12 відділень, серед них - психіатричне.
Першим завідуючим відділенням був лікар М.І. Крузенштейн.
В 1925 році було створено психоневрологічний диспансер.


Восени 1938 року, через рік після надання місту статусу обласного центру, на базі психіатричного відділення була організована обласна психіатрична лікарня на 100 ліжок. Архівні документи про цю подію були втрачені під час Великої Вітчизняної війни, тому офіційною датою відкриття лікарні вважається 1944 рік. Лікарню очолив лікар Ієгуда Ісайович Лерман, який керував нею до 1953 року.
На 22.06.1941 року в лікарні перебувало близько 220 хворих. До 3.09. вдалося повернути додому і таким чином врятувати близько 130 пацієнтів - інших німці вивезли в район Богунії та розстріляли; 4.09.41 року лікарня припинила своє існування.


Після визволення міста наказом народного комісаріату з охорони здоров'я за № 2104 від 8.12.44 р. було організовано лікарню, а наказом по лікарні № 1 від 10.12.44 р. був призначений директором Житомирської обласної психіатричної лікарні кандидат медичних наук Лерман. Весь 1945 рік йшло розбудування, відновлюючий ремонт виділених відділень, укомплектовувалися штати, і 8 грудня 1945 р. лікарня була уже офіційно відкрита (при цьому прийом пацієнтів до лікарні проводився з травня 1945 року).


В 1946 році при лікарні було створено підсобне господарство. З 1953 по 1958 рр. головним лікарем був Микола Петрович Доценко. За ці роки лікарня розширилась, збільшився об'єм надання психіатричної допомоги, до штату лікарні введено посади лікарів-консультантів, виділено 15 ліжок для наркохворих. У цей час в лікарні працюють лікарі, які в подальшому стають провідними спеціалістами, очолюють провідні відділення лікарні: Я.Н. Ольшанський, В.П. Кутін, А.Л. Дзехцер та інші.


В 1956 році було відкрито диспансерне відділення, цього ж року введено посади начмеда, яку обіймав Є.П. Міткевич, та судмедексперта.
В 1955 році в с. Прилуки Овруцького району була відкрита філія Житомирської обласної психоневрологічної лікарні, яка вже в 1956 році почала функціонувати як самостійна обласна психіатрична лікарня №2. Першим головним лікарем її був К.Г. Ковальов, якого згодом змінив С.М. Дегтярьов, а потім, у 1959 році, - Г.П. Ліхтанський, при ньому було організовано будівництво корпусів лікарні господарським способом, створено потужне підсобне господарство. В 1996 році естафету від нього прийняв В.Ф. Соломахо, який продовжував розвивати реабілітаційний напрямок, організував відділення сестринського догляду - одне з перших в Україні, потужний реабілітаційний центр для сільських мешканців.


На початок 1956 року відділення головної лікарні (м. Житомир) були переповнені, на одного хворого випадало менше 2 кв.м площі. Виникла необхідність у розширенні лікарні, і в 1956 році облвиконком виділив 5 га землі в 3-х кілометрах від м. Житомира. В першу чергу було збудовано 2 корпуси для відділень на 50 ліжок кожне. В 1958 році нові відділення почали приймати пацієнтів. З 1958 по 1977 рр. лікарнею керував В.І. Жабокрицький (заслужений лікар УРСР - 1966 р.). Це був період, коли за рахунок побудови нових корпусів, число ліжок збільшилось до 1610, із них 160 - наркологічного профілю, 60 неврологічного, 60 - дитячі.


Була проведена реорганізація структури служби, психіатричні відділення стали працювати по районованому принципу, лікарня мала аптеку, КДЛ, підсобне господарство, патологоанатомічне відділення.
10 жовтня 1958 року було відкрите дитяче відділення на 10 ліжок.


З 11.03.75 року відділення розмістилося в новому корпусі і було розраховане на 60 ліжок. З 1969 року ОПЛ № 1 є базою підготовки лікарів-інтернів (перший керівник - к.м.н. старший лікар лікарні В.П. Кутін; з 1982 року по даний час завідує 3-м відділенням голова регіонального відділення Спілки психіатрів області Б.О. Мартинюк). На базі лікарні проходять очно-заочні курси для медсестер профільних установ області.
Починаючи з 1971 року, в усіх районах області поступово були організовані психіатричні кабінети, перші з них - у мм. Бердичеві, Коростені, Овруцькому та інших районах.


З 1.08.1977 р. головним лікарем стає В.Я. Шумлянський. На той час в лікарні налічувалося 1550 ліжок.


В 1978 році поряд з районованими з'явилися спеціалізовані відділення, почав розвиватися реабілітаційний напрямок.
Успішно працювали лікувально-виробничі майстерні (ЛВМ), які перераховували лікарні від 20 до 30 тис. крб. на рік додатково до кошторису. За ці кошти були придбані музичні інструменти, спортивний інвентар для пацієнтів, удосконалювався інтер'єр відділень. У 1982 році ця діяльність зазнала критики влади, головний лікар був суворо покараний, а музичні інструменти та спортивний інвентар і картини - конфісковані.


Колектив лікарні підтримав демократичні перетворення в кінці 80-х років. Був розроблений і включений принцип доплати за якість праці (новий господарський механізм), який відіграв прогресивну на той час роль.
У жовтні 1980 року нарколіжка були передані ОНД, і в лікарні нараховувалося 1300 ліжок з диспансерним відділенням та денним стаціонаром на 50 ліжок.


У 1988 році Указом Верховної Ради СРСР було затверджено Положення про умови та порядок надання психіатричної допомоги і відповідно до нього на базі ОПЛ № 1 в 1990 році було організоване психіатричне відділення для примусового лікування (завідуючий 15-м відділенням С.В. Вельган), в якому нагляд за пацієнтами проводиться тільки силами медичного персоналу без залучення працівників внутрішніх справ. В останні 7 років відділення є своєрідним координаційним центром, де створено базу даних області по хворих, які схильні до суспільнонебезпечних дій. З 1997 року відділенням упроваджено контрактний метод лікування, що дало змогу вдвічі зменшити кількість повторних правопорушень.


У 1992 році було розпочато реорганізацію психіатричної служби з поетапним скороченням об'єму стаціонарної допомоги і розвитком усіх її позалікарняних ланок. Протягом 10-ти років лікарня була перетворена в об'єднання центрів, основним завданням яких, поряд зі стаціонарним лікуванням хворих свого профілю, стала консультативна і терапевтична допомога хворим поза межами стаціонару.


Крім того, було відкрито:
- консультативно-терапевтичне відділення для надання допомоги як амбулаторним, так і стаціонарним хворим. У відділенні використовуються немедикаментозні методи лікування: психотерапія, соціотерапія, терапія рухом, мистецтвом, зайнятістю, фізіотерапія;
- заміську філію Реабілітаційного центру на базі садиби в с. Ліщині на 10 пацієнтів з вираженими рисами дезадаптації, де проводиться комплекс соціореабілітаційних заходів, направлених на підготовку пацієнтів до самостійного проживання;
- соціопсихологічне відділення, до штатів якого входять 10 психологів і 20 соцмедсестер. Основне завдання відділення - розробка та впровадження індивідуальних реабілітаційних програм. Соціально-психологічне відділення лікарні є базою підготовки медсестер псих. кабінетів та будинків-інтернатів психіатричного профілю з питань надання соціальної допомоги.


У березні 2002 року наказом УОЗ була затверджена удосконалена структура центрів:
- Центр порушень психічного розвитку з кабінетом консультативного прийому, який об'єднав дитяче та підліткове відділення.
- Центр гострих психотичних та поведінкових розладів з консультативним прийомом, до складу якого увійшли геріатричне відділення та відділення для примусового лікування.
- Консультативно-терапевтичний центр з консультативним прийомом.
- Реабілітаційний центр з філією в с. Ліщині на 10 ліжок, підсобним господарством, ЛВМ.
- Центр експертиз (МСЕК, СПЕК, ЛКК, ВЛЕК).


У серпні 2002 року на базі ОПЛ №2 організовано Реабілітаційний центр на 120 ліжок для сільських мешканців.
Реформування структури психіатричних лікарень області за функціональним принципом дозволило скоротити потребу в стаціонарній допомозі, перевести акцент на позалікарняну.


Лікарі-психіатри ТМО стали використовувати лікування хворих у денних стаціонарах, у ФАПах, ФП, налагоджували зв'язок із соціальними службами і т. ін. Значно збільшилось число цільових консультативних виїздів фахівців центрів у складі багатопрофільних бригад.
В 1996 році Міжнародною Асоціацією психіатрів у м. Житомирі було зареєстровано міське благодійне товариство родичів психічно хворих "Підтримка". З 1998 року головою правління обрано Н. Г. Пазуху.


Згодом аналогічні товариства були організовані в мм. Бердичеві, Овручі, Радомишлі. Ці товариства тісно співпрацюють з психіатричними кабінетами районів і міст, громадськими організаціями, основним напрямом роботи є юридичний та соціальний захист пацієнтів та їх родичів.


У 1992 році в Україні була організована Асоціація психіатрів України (АПУ). Психіатри лікарні активно включились в її діяльність. На базі лікарні Асоціацією була проведена щорічна звітно-виборна конференція АПУ, кілька республіканських і міжнародних конференцій, а також семінарів і освітніх програм за участю провідних фахівців Великобританії, Німеччини, Канади, Нідерландів та інших країн.


Лікарі-психіатри та інші спеціалісти лікарні брали участь у міжнародних конгресах, конференціях, симпозіумах, освітніх програмах Нідерландів, Німеччини, Словакії, Чехії, Іспанії, Канаді та інших країнах, опублікували свої матеріали і виступили на І та ІІ Національному Конгресі в Харкові в 1997 та 2003 рр., на щорічному з'їзді Американської психіатричної Асоціації в Торонто в 1998 році, на ІІ та ІІІ Міжнародній школі молодих учених-психіатрів. В. Я. Шумлянський був учасником Х Всесвітнього конгресу психіатрів у Мадриді в 1996 році.


На даний час лікарня є потужним організаційно-методичним центром з надання спеціалізованої лікувально-діагностичної допомоги населенню області, який постійно вдосконалюється згідно з вимогами часу.


Чимало працівників тривалий час виконували свої службові обов'язки сумлінно, залишаючись непомітними. Інші своєю професійною майстерністю, великим багажем знань, характерологічними особливостями залишали в житті лікарні добрий слід - хочеться з глибокою повагою і вдячністю назвати їхні імена: В.І. Жабокрицький працював на посаді головного лікаря, при ньому значно покращилась матеріальна база лікарні, були збудовані нові приміщення, які залишаються і сьогодні;


Є.П. Міткевич довгий час був начмедом лікарні та судовим експертом, щодо проймався інтересами лікарні.
В.П. Кутін - кандидат медичних наук, усе своє життя віддав лікуванню пацієнтів, був відмінним діагностом, видав книжку з психіатрії.
М.П. Кутіна працювала понад 30 років завідуючою відділенням, займала активну життєву позицію.
Я.Н. Ольшанський - заввідділенням, а згодом старший лікар.


Н.О. Кононова довгий час працювала начмедом лікарні, людина високої культури та особливих фахових здібностей. Зараз усі свої професійні знання застосовує в якості лікаря судово-психіатричної експертизи. Першою в Україні стала номінантом премії ім. Танцюри.


Л.М. Поліщук - багаторічний позаштатний дитячий психіатр, чимало зробила для хворих дітей як фахівець, як людина, як мати.
Г.П. Депутатова на посаді заступника головного лікаря проявила себе як знаючий фахівець, організатор, чуйна людина, яка несе основний тягар організації стаціонарної допомоги.


А.В. Ольхівська протягом десятиліть обіймає посаду головної медсестри лікарні, зробила вагомий внесок у покращання умов перебування пацієнтів, у вдосконалення партнерських відносин між медперсоналом і пацієнтами.


Н.Г. Пацуха - лікар-психіатр з багаторічним стажем, усе своє життя віддала служінню психічнохворим, є взірцем чуйного ставлення до їх проблем, негараздів, немало уваги приділяє сім'ям пацієнтів і вихованню толерантності до них з боку інших верств населення.
З сумом хочеться зазначити, що ветеранів лікарні з кожним днем стає все менше, але їх справа не залишиться без продовження...