Найдавніші відомості про організацію медичної управи на Україні сягають часів Київської Русі.
В час, коли Житомир перебував у складі Литовського князівства (1362-1569 рр.), в ньому не було жодного державного органу, який би керував охороною здоров'я. Населення здебільшого зверталося до знахарів, використовуючи їх методи лікування - нашіптування і замовляння.
Після укладення Брестської церковної унії (1596 р.) на українських землях почалося інтенсивне насаджування католицизму. Тоді в Житомирі було відкрито жіночий католицький монастир і при ньому (вже у 1776 році) шарітками ордена святого Вікентія - шпиталь сестер милосердя. В одній кімнаті шпиталю розміщувався притулок для дітей-сиріт, а в другій була палата, де надавалася нескладна медична допомога хворим. Це був перший лікувальний заклад, що виник у Житомирі на громадських засадах.


Наприкінці XVIII ст. на Лівобережну Україну поширилося право відкривати "вільні аптеки". У Житомирі таку аптеку вперше відкрив Я. Д. Вадзль.
У 1793 році в Житомирі була створена лікарська управа, до складу якої входили лікарняний інспектор, лікар-оператор, лікар-акушер, які надавали медичну допомогу людям і тваринам, заготовляли лікарські трави, виявляли вогнища інфекційних захворювань, здійснювали контроль за санітарним станом населених пунктів.


У цьому ж році при Житомирському шпиталі сестер милосердя на громадських засадах було введено посаду старшого лікаря.
На початку ХІХ ст. при цьому ж шпиталі було відкрито Будинок для старих, де утримували переважно психічно хворих. У той же час у Житомирі створюється Комітет по боротьбі з інфекційними хворобами.


На початку ХІХ ст. чисельність медичного персоналу в Житомирі, враховуючи й приватних лікарів, значно зросла і в 1812 році становила 56 чоловік. Координуючим центром їх медичної роботи виступила губернська лікарська управа.


На початку 1827 року було накреслено генеральний план забудови Житомира, в якому передбачалося будівництво стаціонарних корпусів Першої міської лікарні. Після завершення будівництва на першому, напівпідвальному, поверсі розміщувались передпокій, загальна амбулаторія, аптека, жіноча богадільня, пральня, морг. Тут же здійснювалася і судово-медична експертиза, а з 1874 року - проводились заняття для учнів міської фельдшерсько-акушерської школи.


З плином часу зростає потреба в розширенні медичних послуг. Вже з 1868 року починається інтенсивне будівництво повітових лікарень.
У 1870 році був організований Житомирський Комітет опікунства над хворими і пораненими (нині це - Житомирська міська організація Товариства Червоного Хреста). Першим керівником цього Комітету була дружина колишнього волинського губернатора Грессера. У 1880 році відбулося об'єднання сестер милосердя в общину, а урочисте відкриття амбулаторної лікарні при общині відбулося 15 травня 1890 року. На той час головою Комітету була Н.І. Янковська.


Школа фельдшерів і фельдшерок-акушерок у Житомирі почала працювати з 1874 року. Її викладачами були Д.С. Морозов, І.О. Соболевський, В.Й. Краснов, М.І. Лісицин, Е.А. Липський, М.Н. Ящинський, Я.К. Яцковський, В.В. Соколовський, С.П. Шафаревич, С.А. Бржозовський. Вони проводили зі своїми учнями практику в губернській лікарні, організовували чергування у відділеннях, допомагали амбулаторно обстежувати хворих.
Колишня Волинська губернія охоплювала територію теперішньої Житомирської, Рівненської, Волинської, частину Київської і Хмельницької областей.


Отже, наприкінці ХІХ ст. територія сучасної Житомирської області входила до складу Волинської губернії. На той час ця губернія була однією з найбільш відсталих і бідних країв царської імперії. Медичною допомогою населення майже не забезпечувалось. Один лікувальний заклад був розрахований на 18140 чоловік, у 9 повітах - на 21335 чоловік. Лікарень і приймальних відділень було лише 190 (на 900 ліжок).
У той час на Волині фактично були відсутні заклади з охорони материнства і дитинства. В Житомирі функціонував лише один пологовий притулок на 25 ліжок і пологове відділення земської лікарні на 15 ліжок.


У 1886 році було засновано товариство лікарів Волинської губернії. Його першим президентом став доктор медицини Г.Ф. Брунс. Стан медицини на початку 1887 року був таким: у 12 повітових і 60 волосних центрах було побудовано 24 лікарні на 10 ліжок кожна та 48 сільських приймальних відділень (по 2 лікарні та 4 приймальні відділення на кожен повіт).


Свою історію Житомирська обласна лікарня починає з грудня 1895 року, коли за рішенням Російського об'єднання Товариства Червоного Хреста у невеличкому двоповерховому будинку під номером 3 по вулиці Дівочій було відкрито лікарню на 15 ліжок і амбулаторію з платним лікуванням. Умови праці були погані, а хворих було так багато, що всіх забезпечити медичною допомогою амбулаторія не мала можливості, тому виникла необхідність у розширенні лікувального закладу. І вже 1898 року в Житомирі організовується поліклініка з чотирма кабінетами: хірургічним, терапевтичним, гінекологічним, отоларингологічним.


1 травня 1902 року (за ст. стилем) зібрання лікарського відділення визнало за необхідне створити в містечку Любарі Новоград-Волинського повіту сільську лікарню і утворити Любарську лікарську дільницю, яка мала обслуговувати Любарську, Остропільську, Кустівецьку та Деревицьку волості. І вже у вересні цього ж року закінчилися ремонтні роботи, а в жовтні відбулося освячення лікувального закладу. Він отримав назву земської сільської лікарні і мав лікарську і фельдшерську дільниці, аптеку, операційну, 5 палат, кабінет лікаря, фельдшерів і акушерок.
З історичних джерел також відомо, що розвиток медицини на Коростенщині починається з 1903 року. Тоді у м. Коростені існувала одна амбулаторія без стаціонару, в якій надавалися платні медичні послуги.


З 1904 року становище медицини стало досить важким. В період 1904-1915 років на Волині зареєстровано принаймні 117 тисяч випадків захворювання на черевний тиф і скарлатину. Медична допомога надавалася лише 2-3 відсоткам хворих. Причинами неефективності медичної допомоги населенню дореволюційної доби були: неувага до цієї проблеми урядових установ, тяжке економічне становище населення і неможливість розрахуватися за своє лікування, а також недостатня кількість лікарняних закладів і медичного персоналу.


З першими роками введення в Житомирі земського самоуправління (1903-1911 рр.) лікарня (нині центральна міська лікарня № 1) з відання Приказу громадського опікування поступово перейшла у розпорядження губернської земської управи, хоча й продовжувала зберігати за собою статус губернської. З того часу вона почала називатися Волинською губернською земською лікарнею.


У грудні 1912 року в Житомирі, на кошти князя В. В. Волконського та його сестри графині Н.В. Толстой, було завершено будівництво офтальмологічної лікарні і церкви при ній, які розміщувалися по вулиці Монастирській, 2 (нині вул. Шевченка). Лікарня повинна була надавати населенню Волинської губернії безкоштовну офтальмологічну допомогу. В 15 палатах було 20 ліжок.


20 червня 1912 року асистента очної клініки Київського університету Сергія Михайловича Тер-Арутюнянца було призначено головним лікарем очної лікарні імені князя В. В. Волконського. Ця лікарня стала основою для розвитку офтальмологічної служби Волинської губернії.
С.М. Тер-Арутюнянц очолював очну лікарню 45 років. За його ініціативою в Житомирі з 1912 року було організовано регулярний (через день) амбулаторний прийом хворих. З метою раннього виявлення очних захворювань у дорослих та дітей організовувались масові профілактичні огляди. В практику були впроваджені і поширені операційні методи лікування очних хвороб.


Завдяки наполегливій діяльності С.М. Тер-Арутюнянца та його послідовниці П.І. Котелянської, було повністю ліквідовано соціально-побутові хвороби зору, в тому числі трахому.


В особі С.М. Тер-Арутюнянца майстерність лікаря гармонійно поєднувалася з винятковою чуйністю, увагою до хворих. Жоден пацієнт на амбулаторних прийомах не залишався без допомоги. Лікар відзначався високою ерудицією, протягом багатьох років поєднував роботу лікаря з викладацькою діяльністю в медичному училищі, щедро ділився досвідом зі своїми учнями та послідовниками. Разом з П.І. Котелянською цілеспрямовано виховував молоді кадри.


В грудні 1912 року вийшов закон про лікування психічно хворих за рахунок державної казни, а через рік - про безкоштовне лікування хронічно хворих і малозабезпечених. У тому ж році земські збори Волинської губернії прийняли рішення про скасування платні за лікування заразних хвороб.


У 1912 році лікувальні заклади Волинської губернії були представлені таким чином:
- у м. Житомирі діяли губернська земська лікарня (нині центральна міська лікарня № 1), єврейська лікарня, лікарня Червоного Хреста, лікарня доктора Бихова, лікарня доктора Розенблата, водолікарня Ейффермана;
- у 12 повітах Волинської губернії було 70 земських лікарень, 30 амбулаторій, 58 приватних лікарень. Крім того, діяло 107 фельдшерських та 3 акушерські пункти.


В Новоград-Волинському повіті було 9 земських лікарень, у тому числі в Баранівці, Городниці, Любарі, Мирополі, Корці, Ємільчиному. Лікарні обслуговували 1211 сіл, в яких проживало 398 тис.чоловік. У 9-ти лікарнях працювало 44 медичні працівники, було розгорнуто 140 ліжок.
Баранівська лікарня з медичним персоналом з 6-ти чоловік та 12-ма ліжками обслуговувала 115 поселень, в яких проживало 63 тисячі населення. В Ємільчинській лікарні працювало 5 медпрацівників та функціонувало 13 ліжок, які обслуговували 15 поселень та 52,6 тис. населення. В Ружинській лікарні на 15 ліжок працював і фельдшер.


Поступово починають відкриватися амбулаторії і лікарні у районах і містечках. Зокрема в 1913 році, поміщик Скорупський на свої кошти побудував медичну амбулаторію у Коростені з невеличким стаціонаром на 4 ліжка. Тут працювали лікар, два фельдшери і акушерка. А в 1914 році було побудовано санітарне містечко, куди госпіталізували поранених і хворих військових з Південно-Західного фронту (Перша світова війна).
Інтенсивно продовжується будівництво 1-ої міської лікарні м. Житомира і вже в 1913 році повністю завершується. Станом на 1917 рік лікарня мала 7 обладнаних корпусів, в яких розташувалося 12 відділень. Серед них жіноче і чоловіче терапевтичні, венеричне, інфекційне, хірургічне з операційною та перев'язочною, психіатричне, а також гінекологічне і пологове. Дещо пізніше було побудовано чоловічу та жіночу богадільні, притулок для дітей-сиріт, 7 житлових будинків, лазню, церкву, 4 спеціалізовані кабінети і 4 лабораторії, аптеку, пароелектричну пральню з дезінфекційною камерою.


Тепер уже в лікарні лікували важко хворих, робили складні операції, які потребували негайного хірургічного втручання: клиновидне виділення ракових пухлин, грижосічення, защемлення грижі, травматичні та акушерсько-гінекологічні кровотечі, відкриті і закриті переломи.
На початку 1919 року Волинь була охоплена епідеміями тифу, холери, іспанки та інших інфекційних хвороб. У листопаді цього ж року для боротьби з епідеміями при губздороввідділі була створена Обласна надзвичайна комісія, якій були надані всі права для проведення термінових протиепідемічних заходів. На боротьбу з епідеміями мобілізували весь медичний персонал; для ізоляції інфекційних хворих відкрились бараки, розгортались додатково ліжка в лікарнях.


У населених пунктах будувались суспільні лазні, впорядковувались джерела водозабезпечення, проводилась широка санітарно-просвітницька робота, організовувались робочі комісії по боротьбі за чистоту.


Перші випадки холери з'явилися в с. Левків Житомирського повіту - в той час захворіло 42 чоловіки, 16 з них померло. У 1921 році був скликаний губернський з' їзд, який обговорював питання боротьби з холерою. Епідемії кишкових інфекцій та паразитарних тифів ущухли тільки під кінець 1922 - початок 1923 року.


У вересні 1920 року, коли Житомир було звільнено від поляків, робота з упорядкування корпусів 1-ї міської лікарні була продовжена. В листопаді цього ж року було утворено Надзвичайну комісію по боротьбі з епідеміями. Її очолив губернський відділ охорони здоров'я, яким завідував І. П. Мигальський.


На початку 1920 року відновила свою роботу Любарська лікарня, розрахована на 100 місць. У Житомирському повіті відремонтували всі дільничні лікарні, відкрили палати для заразних хворих, два зуболікарських кабінети. У Новограді-Волинському ввели в дію міську лікарню на 160 ліжок, перебудували поліклініку, відновили 6 лікарень, 5 амбулаторій і 12 фельдшерські пунктів. У Радомишлі під лікарню передали приміщення колишнього повітового комітету. У Володарську-Волинському перебудували лікарню, спорудили інфекційне відділення. В Баранівці розчинила двері нова лікарня, амбулаторне відділення перевели до нового приміщення. У Мархлевську і Дзержинську було споруджено нові лікарні, в Троянові - нову амбулаторію.


У 1920 році наказом міністра охорони здоров'я України губернська лікарня отримала назву "Перша Радянська лікарня Житомира".
1921 року замість земської і приватної єврейської лікарень відкрито Любарську районну лікарню.
Новинкою у радянській медицині було створення у 1921 році при губернському відділі охорони здоров'я санітарно-гігієнічного відділу, який очолив В. З. Шейко.


В період Першої світової війни приміщення теперішньої Обласної лікарні займав шпиталь Червоного Хреста, в якому лікували поранених. Пізніше він реорганізувався в лікувальний заклад інвалідів війни.


В 1921 році лікарня знову переходить у розпорядження Червоного Хреста із стаціонаром на 25 ліжок і поліклінікою з додатковим кабінетом, в якому працював отоларинголог.


На початку 1923 року в Житомирі відкрили губернський тубдиспансер, дві лісові колонії для дітей, відділення для хворих на кістково-суглобовий туберкульоз, санаторій на 15 ліжок для дітей, хворих на туберкульоз.


У 1924 році відбувається реорганізація медичної мережі, здійснюється концентрація медичних закладів, раціоналізація лікувального процесу. В цей час до 1-ї Радянської лікарні м. Житомира було віднесено дитячу міську лікарню. В ній відкрили поліклініку, яку очолив Я.І. Гринштейн, розширили акушерсько-гінекологічне відділення і при ньому відкрили операційну; почало функціонувати ортопедичне відділення та відділення гнійної хірургії.


З 1924 року починає розвиватися фізіотерапевтична допомога населенню. В Житомирі, Бердичеві, Коростені відкриваються водолікарні та фізіотерапевтичні кабінети в лікарнях і поліклініках.


У січні 1925 року відбулося скликання І губернського з'їзду санітарних лікарів Волині, на якому прийняли рішення щодо покращання умов праці і побуту сільського населення, забезпечення сільських дільничних лікарень відповідним оснащенням. Почали відкриватися лікарські амбулаторії в селах Старосільці, Студениця, Биківка, Мар'янівка, Червоноармійськ, сільські дільничні лікарні в Романівці та Кодні. В Житомирі відкривається дитяча лікарня і робоча поліклініка.


Поступово починають розвиватися спеціалізовані види медичної допомоги. В Житомирі, Коростені, Малині, Новограді-Волинському при хірургічних відділеннях лікарень виділяються місця для лікування отоларингологічних хворих. Хірургічна офтальмологічна допомога надавалася в Бердичеві та Житомирі.
У 1925-1926 роках ще більше розширюється лікувальна профілактична мережа. В Житомирі створено психоневрологічний диспансер. У практику входить надання допомоги хворим за місцем проживання та допомога при пологах.
Значну роль у боротьбі з інфекційними хворобами й антисанітарією відіграли санбаклабораторії, які функціонували при Першій і Другій міських лікарнях м. Житомира, в м. Новограді-Волинському, а пізніше і в Коростені.
Немало уваги приділялося дітям: було створено організацію з охорони материнства і дитинства (Охматдит), яку в губернії очолила Л.В. Семенова.


В 1926 році у Коростені була організована фельдшерсько-акушерська школа.
Майже з перших років становлення медичної служби посаду головного лікаря обласної лікарні обіймав видатний хірург О.Ф. Гербачевський, який започаткував комплексне лікування хворих за допомогою реформованих ним фізичних методів. Уже у 1926 році в лікарні працювали 2 гальванічні прилади, діатермія, дарсонваль, солюкс. При лікарні було організовано майстерню з виготовлення фізприладів, пізніше було відкрито кабінет водогрязелікування. Першими медсестрами його були: Т.В. Звоннікова-Погребна, М.І. Бистрицька, з 1933 року - Н.І. Довбиш-Булавіна.


У 1928 році у м. Житомирі було відкрито Будинок саносвіти, який проводив значну пропагандистську роботу, випускав листівки, плакати, організовував кіносеанси, лекції, виставки наукової медичної літератури.
Перша міська лікарня мала підлікарню - Другу міську лікарню, яку очолював С.В. Гейман. У ній функціонували хірургічне, терапевтичне відділення та сезонний барак для інфекційних хворих на 50 місць.


У 1929 році, коли О.Ф. Гербачевський повернувся з Німеччини, де набирався досвіду у всесвітньовідомих хірургів Зауербруха і Біра, він відкрив діагностичний і терапевтичний відділи в обласній лікарні. В цей же час устатковується перший в Україні пересувний рентгенкабінет з електростанцією, який виїжджав у міста і села.


У Коростені 1930 року побудована Міжрайонна санепідемстанція з потужною лабораторією, оснащеною новим на той час обладнанням. А в 1932 році тут почало функціонувати відділення фізметодів лікування із стаціонаром.


У 1934 році в с. Сербо-Слобідка Ємільчинського району був відкритий перший у Радянському Союзі сільський пологовий будинок, а в 1937 році в області уже організовано 188 колгоспних пологових будинків на 647 ліжок.


Лікувально-профілактичні заклади наповнились новою діагностичною і лікувальною апаратурою: працювали 20 рентгенкабінетів, 13 фізіотерапевтичних, 5 електропросвітловодолікарень (із них 3 стаціонарні - у Житомирі, Бердичеві, Коростені).
У 1937 році при 1-й міській лікарні працював медичний інститут і робітфак (готувалися медичні кадри - лікарі і фельдшери (інтерни), діяли курси перепідготовки лікарів.


Історія становлення лікувально-профілактичної допомоги жіночому населенню області бере свій початок з 1937 року, коли при хірургічному відділенні обласної лікарні було розгорнуто 10 ліжок гінекологічного профілю.


У вересні 1937 року було створено Житомирську область. На той час в області працювало 3539 середніх медичних працівників, 698 лікарів, 85 зубних лікарів. Кількість лікарень збільшилась, у тому числі і в сільській місцевості.


Вперше як лікувальну властивість почали застосовувати переливання крові. Перше відділення переливання крові, яке було відкрите при обласній лікарні, очолював лікар Г.Д. Пивоваров, а першими лікарями, які почали застосовувати цей метод, були: М.Ф. Мікульський із Радомишля, О.Ф. Гербачевський - головний лікар обласної лікарні та завідуючий хірургічним відділенням цієї лікарні О.Я. Чугаєвський.
В 1940 році функціонувало 40 санепідемстанцій, проводились заходи щодо подальшого зниження інфекційних хвороб.


На початку 1941 року охорона здоров'я м. Коростеня була представлена такими закладами: міжрайонна лікарня на 465 ліжок, об'єднаний диспансер, протитуберкульозний диспансер із стаціонаром, кістково-туберкульозний санаторій на 50 ліжок, міжрайонна і міська санепідемстанції.
Саме таким був стан охорони здоров'я області напередодні Великої Вітчизняної війни.