На виставу – до лікарні
Талановита людина талано-вита в усьому. Це ще раз довів колектив театру мініатюр «Авіценна» обласної клінічної лікарні імені О.Ф.Гербачевського. У місті Ворзель Київської області на VII Всеукраїнському фестивалі медичних працівників «Ліра Гіппократа» за мініатюру «Санація» театр отримав перше місце.
Театр мініатюр «Авіценна» існує вже досить давно. Його натхненник, керівник і автор п’єс - заслужений лікар України, завідувачка ревматологічного центру обласної клінічної лікарні імені О. Ф. Гербачевського Людмила Сергіївна Крикливець. Людмила Сергіївна позиціонує себе лікарем, який любить людей і мистецтво, а взірці для неї – улюблені письменники, які були лікарями - Чехов і Булгаков. У доробку пані Людмили п’єси для театру і 15 книг: три романи, повість і збірки поезій. Чим більше людина зайнята, тим більше вона встигає, а найменше, як правило, встигають ті, у кого мало обов’язків. Так вважає і переконує інших своєю діяльністю лікар-митець.
- Нашого театру не було б, якби не сприяння головного лікаря Михайла Івановича Борщівського, допомога директора обласного драматичного театру Наталії Ростової і підтримка нашої профспілки, - зауважує Людмила Сергіївна. - На фестивалі ми показували дві мініатюри: «Санація» і «Танго під дощем». Мініатюра «Санація» має фантастичне спрямування. Свого часу я почула про конкурс літературних творів «Україна майбутнього». І в мене виникла ідея написати, як я бачу медицину майбутнього. Тож у моїй виставі медицина майбутнього – це медицина, яка існує в той час, коли у світі немає воєн, немає хвороб фізичного тіла, немає прагнення до влади і багатства, коли панує людський розум, який переміг ниці емоції й бажання. Лікарі борються лише з рецидивами негативних емоцій. Людство звільнилось від емоцій, які можуть викликати катаклізми, що існують сьогодні. Але що це дає? Герой, який провалюється в емоційний архів, говорить про те, що є два боки медалі. «Я був недосконалий, але я жив», - говорить він. Але вистава побудована так, що це питання виноситься на розсуд глядачів. «Санація» - річ складна, і ми дуже важко до неї йшли, готували її два місяці, провели багато репетицій. І ця 15-хвилинна вистава викликала дискусію журі. «У вас помилка. Ви не показали на початку вистави обличчя персонажів», - казав нам організатор фестивалю. Але це такий задум, тут грає не обличчя, а грає слово. Після вистави голова журі відзначив: «Ви нас приємно здивували». Якщо ми отримали таку оцінку, змогли таких людей здивувати, це вже про щось говорить. Зараз ми готуємо «капусник» на Новий рік - бал у пані Дульської. Тиждень тому відбулась прем’єра польського театру за п’єсою Габріели Запольської. Я виконувала роль пані Дульської. І, напевно, вживання в роль наштовхнуло мене написати новорічний сценарій. На балі будуть присутні мої улюблені літературні герої, з якими ми будемо спілкуватись. Що стосується акторів, у звичайному медичному житті всі наші чоловіки-актори – хірурги, люди обдаровані і надзвичайно зайняті. Жінки-актриси – це медсестри, і наша провідна актриса – працівниця відділу кадрів. Як сказав один визначний лікар, талант не може бути однобоким – він завжди багатогранний.
Як так сталось, що працівники лікарні стали прихильниками Мельпомени? Лікар-уролог Ігор Анатолійович Бех став актором випадково. «Запросили взяти участь. Спробував. Сподобалось. Продовжую, - лаконічно розповідає Ігор Анатолійович . - Лікар і актор – це зовсім різне. Одне – фах, інше – те, що приносить задоволення. Чи вистачає часу? Знаходимо». Олена Петрівна Кавун, старший інспектор відділу кадрів прийшла до театру через… спів. «Ми - учасники народного хору лікарні, і нас запросили взяти участь у постановці до новорічного свята, - говорить пані Олена. - Так ми стали акторами. Моя перша роль – медсестра Люся, яка заснула на своєму посту. Вживатись було трохи важко, бо я не медпрацівник. Але нам допомагали наші постановники, тому швидко дійшли згоди, що роль підійшла і характер було знайдено».
А от що стосується постановки п’єс, театр вже п’ять років плідно співпрацює із Петром Авраменком, режисером облмуздрамтеатру імені І.Кочерги.
- Співпраця почалась із того, що мені зателефонувала Людмила Сергіївна Крикливець, - згадує Петро Авраменко, - сказала, що є така ідея, треба щось зробити. Вона каже: «Я пишу». Подумалось: «Ну-ну, лікар пише. Цікаво». Прочитав, сподобалось. Це була мініатюра до Дня медичного працівника. Ми поставили мініатюру, і ці перші кроки були досить вдалі. Я вже не можу нікуди від них втекти, вони мене просто не відпускають. А я і не хочу від них тікати – це колектив, робота, яка приносить задоволення. Наша аудиторія – працівники обласної лікарні. Приємно те, що наші роботи приймають і на фестивалях, на які ми їздимо (бо буває, у своєму місті – підтримали, а поїхали в інше – ні). І на це є вагома причина: в роботі колективу вже є не напівпрофесійні, а професійні моменти. Ще трішки, і вони примусять мене зробити з ними повноцінну виставу на базі цього закладу. Але це буде вже для всіх житомирян.
Готуйтесь, житомиряни. Ці творчі люди з невичерпним ентузіазмом і любов’ю до театру рано чи пізно обов’язково здійснять задумане. Тож мине трохи часу, і будемо ходити на вистави не лише до театру, а й – до лікарні.
Тетяна Чернишова.
