ДЕПАРТАМЕНТ ОХОРОНИ ЗДОРОВ'Я

Боротьба за незалежність України доводить нам усім, що волонтерство – це стовідсотково покликання, прагнення щирої і високодуховної людини зробити світ кращим, допомогти кожному, хто потребує захисту і підтримки. Це потужний громадський рух, неймовірний імпульс добра, прояв найшляхетнішої людської діяльності. І те, що нею займається у тому числі і наша молодь, надихає нас, старше покоління, спонукає до наслідування.

Олександра Кісельова, навчаючись в Ірпінському Університеті ДФС України, була учасницею Революції Гідності. Останні два роки навчання працювала з волонтерами Києва та Ірпеня і по завершенні навчання, отримавши фах бухгалтера і переїхавши до рідного міста та вже маючи за плечима досвід такої роботи, заснувала волонтерський рух у рідній парафії – семінарійному костелі Святого Йоана з Дуклі РКЦ в Україні, що по вул. Київській 4 в Житомирі. Нині стаж волонтерської роботи цієї молодої тендітної житомирянки становить вже більше 5 років.

- Власне, під час Майдану як волонтер я ще нічого не вміла, я вміла бути учасником революції – розповідає Саша, –  після Революції Гідності мої друзі зі старших курсів започаткували волонтерський рух в університеті і я була біля них, вчилася бути волонтером. На 3-му курсі, ще до пуття нічого не вміючи, але маючи при цьому силу ентузіазму, ми пекли з подругою пироги, розносили їх з дозволу медперсоналу у військові шпиталі Києва та Ірпеня, роздавали пораненим. В Ірпінському шпиталі з нас посміювалися тоді десантники, мовляв, що за дві кнопки тут бігають. Потім я вже й сама почала робити оголошення про збір коштів в університеті, провела збори, будучи учасником самоврядування, але з якихось причин це не йшло так як треба. Ми змогли лише купити близько 60-ти флаконів антибіотиків та докласти зібрані кошти на 1 пару взуття для бійця 95-ї ДШБ (тоді 95 ОАЕМБр). А потім настав переломний четвертий курс, коли потрібно було думати про завершення навчання, визначитися з місцем проживання, і я для себе вирішила, що повернуся до Житомира, де вільно розпоряджатимуся своїм життям, на відміну від бурхливого життя в столиці, з її ритмом життя. У той же час повернення до Житомира означало для мене і повернення до своєї спільноти в храмі, куди мене колись в дитинстві вперше привела за руку моя бабуся.

Волонтерський рух в парафії, де служать отці-францисканці у жовтні 2016 року розпочався з того, що ця енергійна дівчина зі своєю ідеєю допомагати фронту, від імені молоді храму підійшла до тодішнього настоятеля, який вислухавши її, уточнив, як саме це має відбуватися. Почувши її відповідь, що у дівчини є зв’язок з іншими волонтерами, що вона вже має певний досвід такої роботи, благословив її. І вони збирали пожертви, здійснювали передачі волонтерами з Житомира, які возили їх прямо на передову до бійців-добровольців та рядових бійців державних силових формувань.

Останні два роки волонтерська діяльність спрямована на підтримку добровольчого парамедичного батальйону «Госпітальєри».

Це український волонтерський медичний батальйон, що бере участь у російсько-українській війні на Сході України з 2014 року. Займається наданням першої медичної, домедичної допомоги та евакуацією поранених українських воїнів з найгарячіших ділянок фронту. За час існування МБ «Госпітальєри», в ході російсько-української війни, врятував майже дві з половиною тисячі українських бійців. – Ми обрали «Госпітальєрів», – говорить Саша, – тому що вони є добровольцями та рятують поранених бійців на передовій лінії фронту. Це ангели-охоронці, тих хто тримає оборону на фронті. А ми забезпечуємо їх необхідним для такої служби.

Волонтерська діяльність функціонує за чітким алгоритмом: збирається допомога, пакується, зібране передається в батальйон, оприлюднюється звітність. За словами дівчини, допомога у цьому отців-францисканців, їхня підтримка – безцінна. Після кожної Служби Божої в неділю в храмі лунало звернення священника до прихожан, що молодь їхнього храму проводить добровільний збір на волонтерську діяльність – допомогу фронту, та й сама Олександра в перший день збору зверталася до прихожан з проханням відгукнутися на заклик про допомогу фронту. Для неї й самої тоді це стало випробуванням, по кілька разів на день по завершенню Літургії звертатися до людей з таким проханням. І ця потужна спільна ініціатива молоді храму та отців-францисканців спрацювала, люди дійсно пішли назустріч. Хтось пік вдома пироги і приносив до храму, хтось приносив кошти, продукти, засоби гігієни, а ще хтось брав список і закуповував потрібні медикаменти сам.

– Це дуже цінно, – говорить Олександра, – усвідомлювати те, що людина відриває від себе кошти, відкладені, наприклад, на оплату комунальних послуг, або ж на покупку книг для дітей чи на інші потреби. Очевидно, з Божою допомогою, ми змогли достукатися до людських сердець, адже суми зборів сягали 7-9 тисяч гривень за недільний день. Закуповувалося усе необхідне, пакувалося, перевозилося на склад волонтерів, де розвантажувалося, і далі місцеві чоловіки волонтери Олександр Таргонський та Іван Драгальчук доставляли це все бійцям на передову. Так тривало років три, а далі карантин, обставини обтяжили життя абсолютно всім. З уваги на це, відтоді збір проводиться раз на місяць – в останню неділю кожного місяця.

– Місяць тому, – говорить Олександра, – закінчився п’ятий рік моєї волонтерської діяльності, розпочався шостий. Для мене завжди сюрприз, коли люди підходять до мене, дякують за роботу, дякують, що я є. А як можна залишатися осторонь? Особисто для себе я давно визначилася: доки стоятиме наш фронт, доти стоятиму і я.

Кожна людина від народження наповнена добром, Бог нагороджує її різними талантами. Для мене «космос», коли хтось володіє музичними інструментами, коли хтось обирає професію лікаря, оперує людей. Очевидно, для когось моя волонтерська робота теж надзвичайна, і в той же час знаю, якщо Всевишній обдарував мене такою енергією, креативністю, витривалістю, не буду ж я сидіти з цим усім, склавши руки, я маю викладатися на усі 100 відсотків і я це роблю. Бо врешті-решт, наприкінці часів Господь запитає мене, що я зробила з тим, що Він мені дав? І я планую дати розгорнуту відповідь.

У багатьох з нас служіння асоціюється з дискомфортом. Проте це свідчить лише про те, що людина обрала «не своє» служіння. Твоє служіння насправді ніби помножує тебе, морально насичує, додає сил. Волонтерство до вподоби моєму серцю, це те, що мотивує. З нами Бог на Богом даній землі, тож переконана: перемога буде за нами. Але, щоб потім радісно плескати в долоні з цього приводу, я маю зараз своїми долонями працювати, збирати допомогу, підтримувати фронт і ці ж долоні складати в молитві за нашу Україну. Отже на мені відповідальність наблизити перемогу, допомоги нашим воїнам, рятувати мою Батьківщину.

Хтось з нас має воювати, хтось нести свою варту у шпиталі, хтось має збирати допомогу, вносячи свою частку у спільну перемогу, тримати оборону в тилу. З Божого благословення мені це вдається. У своїх молитвах прошу Бога про Його заступництво, про визволення від ворога, про оборону для воїнів. Запрошую кожного до праці та молитви за нашу Україну!

Усім, хто хоче допомогти нашим бійцям-добровольцям, потрібно звернутися до семінарійного костелу Святого Йоана з Дуклі, що по вул. Київській, 4 у Житомирі. Збір триває кожної останньої неділі місяця після кожної Святої Меси у катехитичному класі.

Пресцентр ДОЗ