Народився Б. М. Кіндрась у с. Борушківцях Любарського району. Сім'я була не з багатих: батько працював ковалем, а мати - в буряківничій ланці. Було в сім'ї три сина, Борис - середній. Тут, в селі, закінчив початкову школу.


...Почалася війна, і саме вона вплинула на вибір його майбутньої професії. Бо ж стільки бачив поранених та розірваних снарядами людей... що вселилося в нього жагуче бажання протистояти смерті, боротися за життя.


У сорок другому році батько, повернувшись із фінської війни інвалідом, загинув від нещасного випадку прямо на очах у сім'ї - загорівся бензин, батько одержав чималі опіки. Коваля любили в селі й, дізнавшись про трагедію, збіглися до хати. А кілька чоловік подалися аж на Хмельниччину за олією, щоб змастити рани. Привезли з Любара лікаря. Той узяв первак і, змочивши ним марлю, почав обкладати рани. Стався больовий шок, із якого батько вже не вийшов...


Смерть ця глибокою раною пронизала серце малого Бориса. Мати лишилася сама з трьома хлопцями. Старший син у 15 років пішов у кузню працювати. Сім'ю рятувала годувальниця-корова.


А коли в село прийшли німці, то з усіх боків облили його бензином і підпалили. Люди з криком вибігли на вулицю. Старших хлопців забирали. І тоді мати зняла з себе спідницю та хустку й сказала:
- Одягай, Бориску... Може, дівчинку не заберуть...
Так і врятувався.


...Скінчилася війна, Борис твердо вирішив: стане медиком. Вступив до Житомирської фельдшерсько-акушерської школи, потім п'ять років служив у армії - старшим фельдшером батальйону. А коли повернувся, спочатку працював завідуючим медпунктом МТС у с. Привітові, затим інспектором охмадету Любарського райздороввідділу, в.о. головного лікаря тубдиспансеру.
Та думка про вищу освіту не полишала його.


І мрія збулася: вчився на вечірньому відділенні, а вдень працював. Тут продовжував займатися й громадською роботою, був головою студентської ради гуртожитку, студентським деканом. А коли закінчив Київський медінститут, його ім'я було занесено до Книги пошани вузу.
За призначенням направили до Любарської райлікарні, трудився тут хірургом, начмедом, а в 1982 році очолив її - і так працював головним близько 20 років.


Усіх сил докладав Кіндрась із своєю командою, щоб вирватися в число кращих. І домігся!
За всіма показниками Любарське ТМО посідало перші місця в області.


Борис Михайлович має вищу кваліфікаційну категорію організатора охорони здоров'я й хірурга. Довго оперував - і виростив учнів, які самі вже стали гарними спеціалістами. Шляхом батька пішов і син Ігор, нині він -кандидат медичних наук, доцент кафедри щелепно-лицьової хірургії медичної академії післядипломної освіти.