Перші згадки про наявність медичних працівників на Малинщині знаходимо в дослідженні А. В. Бондаревського "Волосне управління та становище селян на Україні після реформи в 1861 р." (с. 71-73). Згідно з кошторисом Малинського волосного управління в 1886 році на наймання прищеплювачів віспи та оплату дільничних фельдшерів, на утримання санітарних засобів і придбання ліків, на купівлю медикаментів кошти не виділялись. У той час на наймання сажотрусів, пастухів і сторожів було виділено 2080 р. (20,6% волосного бюджету), на утримання коней для роз'їздів чиновників - 1280 (12,7%).


У монографії В. Студинського, В. Тимошенко "Історія Малина" (с. 29) повідомляється, що на початку ХХ ст. в Малині з'являється дільнична лікарня, в якій працювали лікар, фельдшер і акушерка. В лікарні налічувалось 15 місць. Вона обслуговувала всю волость. У 1912 році було зареєстровано понад 10 тис. відвідувань лікарні хворими.


Першим лікарем у Малині в 1910 році був Еразм Олександрович Родомський - лікар-педіатр, йому належить заслуга заснування першої лікарні в м. Малині. Про нього збереглися згадки як про еталон лікаря, якого порівнювали в Чеховим. У 1918 р. у Родомського виникла газова гарячка, в зв'язку з чим його необхідно було відправити до Києва. Від міста до залізничного вокзалу Родомського несли на ношах. Після ампутації ноги, він продовжував працювати, обслуговувати виклики, ходячи на милицях. Його дружина, Ганна Григорівна, була першим помічником, бо медичного персоналу не вистачало, хоча за професією вона була піаністкою.


В "Статистическом обозрении. Юго-Западный край" Толмачева Н. Т. - повідомляється, що в 1914 р. у Малині мешкали три лікарі: І. Л. Докторович, Є. О. Родомський, М. О. Шендзиковський (с. 423, 425).


У 1920 році для боротьби з тифом до Малина прибув лікар-хірург І. І. Соснін.


Він народився 16 лютого 1878 року в м. Томську в сім'ї робітника. Коли Вані не було і восьми років, тітка забрала його до себе погостювати. А коли він повернувся додому, то нікого не застав - усі рідні померли від холери, залишивши Ваню круглим сиротою. На цьому його дитинство закінчилося.


Працювати хлопцеві доводилося на різних роботах: помічником у ремісника, підсобником на скляному заводі тощо.


Повертаючись з роботи влітку 1898 року, він зупинився під вікном одноповерхового будинку, звідки лунала музика, і заслухався. В цьому будинку проживав музикант, котрий помітив Ваню, навчив його грати на скрипці, а згодом допоміг вступити до залізничного училища, по закінченні якого він працював на Забайкальській залізниці, де згодом став брати активну участь у робітничих страйках. Його почали переслідувати, в зв'язку з чим він змушений був переховуватись. Переїхав за кордон, проживав у Парижі, Берліні. Вивчив французьку, англійську, німецьку мови.


Після повернення до Росії зупинився у Києві, де захворів на запалення легенів.


Після одужання вирішив, що найблагородніша професія - це лікар. У 1911 році І. І. Соснін вступив на лікувальний факультет Київського університету Святого Володимира, який закінчив у 1915 р., отримавши спеціальність хірурга. До жовтня 1920 р. він працював в Олександрійській лікарні (Жовтнева).


В 1920 р. в числі інших лікарів його було направлено до Малина на боротьбу з тифом. Це змусило І. І. Сосніна змінити фах.
Сам І. І. Соснін теж захворів на тиф і мало не помер.


У 1927 р. він приїхав у м. Тетерів, де заснував лікарню і згодом став відомим лікарем. У 1935 р. І. І. Соснін захворів на ревматизм і лікувався у Стражеска, який пропонував йому перейти до нього на роботу. Та в 1936 р. І. І. Соснін повернувся до Малина. З 1936 р. по 1941 р. працював терапевтом, але, оскільки вважав війну неминучою, в 1937-1939 рр. пройшов курси удосконалення з хірургії.


До війни Соснін викладав у Малинському медучилищі. Він був високо ерудованою людиною, ходячою енциклопедією, і, разом з тим, простим, скромним.


Під час фашистської окупації І. І. Соснін та його сім'я допомагали пораненим бійцям Радянської армії, партизанам. Ризикуючи життям, І. І. Соснін видавав довідки на звільнення від вивезення до Німеччини. В 1942 р. сім'я Сосніних вступила до підпільної організації. І. І. Сосніну часто доводилось оперувати партизан. Йому допомагали лікарі, середні медпрацівники - Енько Ольга, Дога Валентина, а також дочка Ніна.


3 серпня 1943 року до Є. Ф. Дорошок був доставлений поранений підпільник Зінченко. В 3 години дня І. І. Соснін та Ніна прийшли до Дорошок, щоб надати допомогу пораненому. Будинок раптом оточили фашисти.


Ніна вела вогонь з вікна будинку. Німецькі окупанти підпалили будівлю, сподіваючись, що люди не витримають і вийдуть із палаючої оселі. Газета "Правда" 1965 р. (нарис "Полесская быль") так писала про це: "Но враг просчитался. Дом пылал. Рухнули перекрытия. В отблесках пламени было видно, как две фигуры тянулись навстречу друг другу. Отец и дочь Соснины, уходя в бессмертие, сгорели живыми, но не сдались врагу."
Відомими лікарями в Малині були також Іван Павлович Канюка, який у 30-х роках працював інфекціоністом, Валентина Василівна Соболева, працювала з 1949 по 1986 рр. спочатку лікарем-терапевтом райполіклініки, а з 1959 по 1976 рр. завідувала терапевтичним відділенням. У 1971 г. Валентину Василівну було нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора.


З 1948 по 1972 рр. у Малині працював хірург Гавриленко Захар Мойсейович: 16 років він завідував хірургічним відділенням. А під час війни служив у госпіталі, нагороджений орденом Червоного Прапора.


З 1973 по 1983 рр. хірургічним відділенням Малинського РТМО завідувала заслужений лікар України Ричкова Маргарита Михайлівна. Значні заслуги в розвитку акушерсько-гінекологічної служби району по праву належить Приходько Мирзді Арнольдівні, районному гінекологу з грудня 1947 по 1998 р., відміннику охорони здоров'я, яка і нині продовжує працювати лікарем жіночої консультації і є зразком не лише професійного, а й людського довголіття.


Головними лікарями Малинського району в післявоєнний період були Антон Францович Беляк (лікар-хірург), з 1950 по 1954 рр. Лев Бориславович Фрідман (терапевт).


У 1955 р. медицину району очолив Юрій Юхимович Луценко, лікар-хірург, нагороджений орденом Леніна, а з 1956 по 1967 Людмила Василівна Воронкова, лікар-терапевт.


З 1967 по 1984 рр. цю посаду обіймав Василь Федорович Король (лікар-хірург), з 1984 по 1987 рр. - Григорій Васильович Безпалюх (лікар-терапевт), з 1987 по 1990 рр. - Микола Матвійович Павлишин. Свого часу в Малинській ЦРЛ працювали знані люди: Василь Михайлович Мальник - професор НДІ пульмонології і фтизіатрії, та М. Ю. Нечитайло - заступник директора НДІ хірургії та трансплантології, д.м.н., професор.