Житомирський район
Багато цінностей існує в світі,
Та лиш одна уваги варта:
Людське життя, дароване Всевишнім.
Історія розвитку медичної галузі Житомирського району - складний етап у загальному розвитку держави на терені нашої області. Етап, де віхами відмічені надбання і втрати, злети і падіння, радість досягнень і гіркота розчарувань тих самовідданих людей, закоханих у медицину, котрі вписали й свої сторінки в героїчний літопис Полісся. Сторінки, осяяні святою любов'ю безкорисливого служіння ближньому...
Перші відомості про медицину на території нинішнього Житомирського району, підтверджені документально, відносяться до 1896 року. Виходячи з даних кінця дев'ятнадцятого століття, маємо досить чітку картину послуг, що надавались населенню: проводився амбулаторний прийом хворих, надавалася стаціонарна допомога, виконувались операції, приймались пологи.
З плином часу розвиток медицини виходив на новий виток, про що свідчить документ від 20 липня 1920 року за № 45. Голова Троянівського Волосного виконавчого комітету підписує постанову про виділення відповідного приміщення для амбулаторної лікарні в с.Троянів. Цим документом стверджується живе (не формальне) зацікавлення з боку влади молодої революційної країни до питання розвитку охорони здоров'я в період надзвичайно важкий і складний.
Копия постановления Трояновского Волостного Ревкома, состоявшегося 20 июля 1920 года за № 45.
"1920 года июля 20 дня Волостной Ревком в заседании своем, заслушав отношение Житомирского Уездного отдела здравоохранения от 17 сего июля за № 36 об отводе соответствующего помещения для амбулаторной лечебницы в селе Троянове, где с настоящего времени открыт врачебный пункт, а также заслушав отношение Трояновского участкового врача от 20 июля № 5 постановил: под помещение амбулаторной лечебницы в селе Троянов отвести дом Игнатия Ивчика и предложить квартирующемуся в этом доме Пинфасу Шендревцу очистить это помещение в недельный срок."
Тільки-тільки почали забуватися революційні події, як розпочалися виснажливі роки громадянської війни. Війни, яка принесла із собою епідемії холери, черевного і сипного тифу, захворювання на дифтерію, віспу.
Але, незважаючи на бажання допомогти з боку влади, істинна картина вимальовується досить сумна. Медицина відчуває гостру нестачу медикаментів, продуктів харчування, відсутність транспорту та матеріально-технічного забезпечення. З усіх щілин на поверхню виповзають шарлатани і знахарі, котрі намагаються використати період безгрошів'я і злиднів. Матеріали протоколу з'їзду дільничних лікарів Житомирського повіту, зокрема лікарів Сеульської (Коднянська дільниця) і Гаксера (Троянівська дільниця), від 26 листопада 1920 року - волання змучених обставинами життя душ:
ПРОТОКОЛ СЪЕЗДА УЧАСТКОВЫХ ВРАЧЕЙ
ЖИТОМИРСКОГО УЕЗДА от 26 ноября 1920 года
"Доклад врача Скульской - Коднянский участок.
Состояние участковой медицины на Коднянском участке можно считать совершенно неудовлетворительным.
Полное отсутствие медикаментов принуждает персонал ограничиваться лишь советами, что расхолаживает крестьян и отталкивает их от больницы. Количество амбулаторных приемов упало до 10 в день.
Самостоятельно объезжать участок персонал не в состоянии за невозможностью получить для этой цели подводы, поэтому следить за ростом заболеваний персонал не в состоянии.
Имеются сведения о развитии знахарства, заменяющего медицину.
Развернуть стационарный прием нет никакой возможности.
Принять больных в амбулаторию - это значит обречь их на голод.
Ни за какие деньги продовольствия купить нельзя, а органы власти продовольствием снабжать больницу не в состоянии.
Не получая пайка, а лишь жалованье знаками, которые населением не принимаются за продукты, персонал находится в крайне тяжелом положении.
Доклад врача Гаксера - Трояновский участок
На долю участка выпала тяжелая задача - превратить фельдшерский пункт, в котором не было ни белья, ни оборудования, ни медикаментов, - в больницу. Тем не менее, участковая больница развернута на 20 коек.
Больница не получает ни продовольствия, ни медикаментов, ни топлива, ни мыла.
На участке зарегистрировано много случав дифтерита.
Присланной сыворотки (6 флаконов) крайне недостаточно. Зарегистрировано 10 случаев оспы."
Поступово життя почало налагоджуватися - будувались нові приміщення під ФАПи, амбулаторії та дільничні лікарні. Готувались медичні кадри.
Чорним крилом накрив населення Житомирського району голодомор.
У роки окупації німецькі варвари знищили в районі чимало лікувальних закладів, залишивши після себе руїни та горе, а майно та інструментарій - пограбували.
Як підтвердження гіркоти і болю від наслідків панування коричневої чуми, рядки доповіді завідуючого райздороввідділом тов. Владик на засіданні виконкому Житомирської районної ради депутатів трудящих від 31 жовтня 1944 року:
"Установи охорони здоров'я по району знаходяться в катастрофічному стані. Дрова для мед. установ не заготовляються зовсім. Продуктами харчування вони постачаються нерегулярно. Нарядів на овочі та фрукти теж немає. Не відпускаються в належній кількості мило, гас. Не регулярно одержують належний пайок вагітні жінки та весь медперсонал. Є випадки епідемій кору, дифтерії."
У вирі часу зазвучала пісня землеробів і засяяла щира усмішка молодої жінки, котра понад усе прагнула утвердити себе в продовженні роду, в ролі Берегині домашнього вогнища. Отже, знову потрібна наполеглива праця - праця, що зведе нові будівлі, які наповняться переможним радісним криком нової людини, котра прийшла на землю...
А поки що необхідно створити найліпші умови, ліквідувавши недоліки й огріхи в реальній ситуації, де можна було б надавати необхідну допомогу тим, хто її потребує. Як, наприклад, їх створили в центральній районній лікарні Житомирського району, відкритий у лютому 1957 року. Тут могли прийняти 75 хворих. Очолив лікарню головний лікар М.М. Шейфер.
Нарівні з центральною районною лікарнею в цей період функціонують 8 дільничних лікарень загальною потужністю на 290 ліжок, 33 ФАПи, 13 ФП, 8 колгоспних пологових будинків, 4 фельдшерські здоровпункти.
Наявність центральної районної лікарні - вагомий крок у становленні й розвитку районної медицини, крок, що дарував надію на краще майбутнє.
ЦРЛ була розташована в центрі міста, на розі вулиць Котовського та Театральної, у пристосованому приміщенні. Тут було розгорнуто 5 відділень: терапевтичне, хірургічне, гінекологічне, пологове та дитяче. Очолювали їх високопрофесійні спеціалісти, котрі всі свої знання, практичний досвід, уміння склали на алтар служіння здоров'ю людини. Не було більш високої мети, як бажання відновити втрачені сили, подарувати новий шанс жити.
Особливою шаною серед хворих та мешканців району користувались лікарі стаціонару, які честю і правдою служили людям. Це - терапевт Д.Д. Шамштейн, хірург Г.А. Розпутняк, педіатр М.Л. Певний, акушер-гінеколог А.З. Дзюба.
Не можна забути чуйних відгуків на адресу тих лікарів, котрі працювали в поліклініці, найперше - це зав.поліклінікою О. Лащук та хірург Л. Воробей, хірурги С. Ставський та Л. Бєлозьоров, дерматовенеролог Т. Бєлозьорова, терапевти Б. Розенфельд та Л. Гриньова.
Доброї слави заслужили медичні сестри, такі як К.Ф. Холод, В.О. Слєпцова, А.К. Фурманюк, Є.І. Лукашенко, Л.М. Полінкевич, К.Ш. Уширенко, Т.П. Селюцька, О.Я. Хоменко, В.С. Павлюк.
Згадуючи 60-ті - поч. 70-х років минулого сторіччя, Леоніда Анатоліївна Ковальчук, сестра-господарка хірургічного відділення, котра розпочала свою працю у 1969 році якраз у ЦРЛ, сказала:
"Це був найкращий період мого життя. На роботу не йшла, а летіла на крилах. Колектив лікарні - одна дружна сім'я, де всі члени почували себе по-родинному тепло, затишно. Психологічний клімат сприяв швидкому одужанню хворих і гарній праці всіх членів колективу - від головного лікаря до санітарки.
Анатолій Іванович Жабокрицький, лікар-педіатр, керував районною лікарнею. Він зумів зібрати такий колектив, слава про високий фаховий рівень якого линула далеко. Це сприяло тому, що хворі із міста та інших районів вважали за щастя і честь лікуватися саме тут.
Усі разом трудились заради одного-єдиного: поставити хворого на ноги. О, це були щасливі часи!".
Нелегка праця медиків ЦРЛ мала відповідну винагороду: високий авторитет працівників лікарні був визнаний на всіх рівнях. Гріла серце і віра в те, що прийде час і вони будуть працювати у просторих корпусах, послуговуючись новим технічним устаткуванням, за кращих матеріальних умов.
І мрія стала реальністю: 1974 рік - рік переселення до нової оселі, зведеної за новими стандартами, гарної і розкішної. Як же раділи всі члени ЦРЛ! Як сяяли від задоволення очі А.І. Жабокрицького, головного лікаря, котрий, мов шанований газда, перевіз свою велику рідню у нову будову!
А радіти і правда було чому, територія лікарні - розкішна. Гордо запишалась чотириповерхова будівля корпусу стаціонару, з'єднаного галерейним переходом із двоповерховою спорудою поліклініки. Неподалік чепурний двоповерховий красень-будинок - інфекційний корпус. Поруч - харчоблок, пральня, котельня, гаражі - весь необхідний комплекс для забезпечення життєдіяльності лікарні.
Радів головний лікар новобудові, а також сприяв тому, щоб була вона охайною, чепурною та привабливою.
Задля цього заклали тут гарний фруктовий сад, висадили чимало саджанців, декоративних кущів, троянд. І завирувало на повну потужність життя і праця в новій оселі , знову і знову стверджуючи основне гасло: "Зміст і сенс життя - в праці задля людини".
В різні роки ЦРЛ очолювали різні люди. Та всі вони були фахівцями високої проби, з високими вимогами до себе і своїх підлеглих, віддані обраній справі і продовжувачі започаткованих традицій та звичаїв.
Наприклад, з середини 70-х років і майже до кінця 1991 року, головним лікарем ЦРЛ була заслужений лікар України Альбіна Степанівна Клімакова, під орудою якої нове покоління медиків стверджувало себе професійно і заживало гарної слави.
Серед них відзначились такі лікарі, як хірург Г.К. Бартош, уролог Р.Я. Бартош, дитячий інфекціоніст В.І. Артюх, акушер-гінеколог С.П. Кошева, терапевт В.О. Бабик, хірурги В.М. Пономаренко, М.Г. Нечитайло, Р.А. Червонюк, акушер-гінеколог З.О. Дарі, педіатр М.М. Карп, інфекціоніст Л.М. Конопляник; медсестри - М.О. Зелінська, Р.П. Шульга, М.С. Ковальська, Г.С. Попова, Т.А. Джигірей, К.Ф. Морозова, Г.П. Тимофєєва, Н. Блажкевич, Н.І. Стецька, Т.Ю. Рудківська, А.А. Додурич, Н.М. Клименко, Л.М. Бугайчук, В.Т. Сукачова, Р.І. Карантбайвель.
Вони допомагали хворим здолати недуги у відділеннях, що розгорнулися тут: терапевтичному, хірургічному, акушерсько-гінекологічному, педіатричному, інфекційному, а також за наявністю допоміжних служб - рентгенологічної, фізіотерапевтичної, клінічно-лабораторної.
В цей час досить плідно розвивається і сільська медицина: відкриваються нові ФАПи, лікарські амбулаторії. Тільки в період з 1978 по 1980 роки були задіяні шість нових будівель ФАПів, що звели за рахунок колгоспів і сільських рад.
Щире слово подяки заслуговують такі ентузіасти праці, як головні лікарі дільничних лікарень: О.І. Штурнак (с. Березівка), П.О. Лавренюк і Р.С. Розпутник (с. Троянів), І.А. П'ятниківський, В.С. Лобунець (с. Лука), Б.П. Жигас (с. Кодня), Б.Я. Хмарук (с. Левків), завдяки яким медична справа знаходилась на належному рівні. Нарівні з ними повагу і довіру населення завоювали і завідуючі ФАПів: В.Р. Ренке (с. Заможне), Л.В.Воєводська (с. Зарічани), Л.П. Козлов (с. Станишівка), С.Т. Рябов (с. Новоберезино), К.І. Перцева (с. Березівка), О.І. Чумак (с. Василівка).
70-і роки минулого століття медики ЦРЛ називають періодом найбільшого розквіту медицини, періодом найвищого визнання професійної майстерності тих колег, котрі складали славу колективу.
Як, наприклад, М.Л.Певний, лікар-педіатр, фаховий рівень якого був відзначений високою урядовою нагородою - орденом Трудового Червоного Прапора.
Такої ж відзнаки удостоїлась медсестра Березівської дільничної лікарні М.О. Орлова, нинішня 80-річна мешканка с.Березівки. За копіткий і нелегкий труд вона була теж нагороджена орденом Трудового Червоного Прапора.
Нині ЦРЛ живе і працює в ритмі нових вимог часу. На новій хвилі перебудови життя всієї країни до керівництва лікарнею у січні 1992 року прийшов О.Ю. Місюров, з яскраво вираженими рисами керівника нової генерації. Високопрофесійний лікар, праця якого відзначена високим званням заслуженого лікаря України, він відрізняється чітко окресленими рисами лідера, мудрого, зваженого у діях і надзвичайно людяного, з глибоким, філософським розумінням життя і ролі людини в ньому.
Лікувально-профілактичні заклади району, крім вищеназваної ЦРЛ, представлені: Троянівською дільничною лікарнею на 15 ліжок, 16 лікарськими амбулаторіями, дев'ять з яких - амбулаторії сімейного лікаря, та 44 ФАПами і ФП. В цих закладах працюють 98 лікарів, з них 18 - вищої категорії, 28 - першої категорії та 338 молодшого персоналу з медичною освітою .
На базі шести ФАПів відкрили лікарські амбулаторії з ліжками денного стаціонару, газифікували 10 лікувальних закладів, поновили автомобільний парк, закупили машини швидкої допомоги для амбулаторій, придбали велосипеди для ФАПів, що сприяло загальному покращанню матеріально-технічної бази як ЦРЛ, так і мережі лікувальних установ.
Але всі ці здобутки були б неможливі без щоденної дійової допомоги з боку управління охорони здоров'я, районної державної адміністрації та районної ради.
В колективі ЦРЛ створено такий морально-психологічний клімат, який допомагає в повному обсязі розкритись кращим індивідуальним якостям людини, фахівця, втіленню нових методів у лікувальній справі, здійсненню кращих задумів. Красиві стосунки між членами колективу, шанобливі і сердечні, сприяють кращому розумінню і підтримці один одного. Тут відсутня зверхність і зазнайство начальника, немає місця зневазі і пліткарству.
Гармонійно доповнюють особистість головного лікаря його заступники: Є.Д. Бурлаченко - заступник з медичного обслуговування населення, О.К. Литвинець - заступник з медичної частини, Т.О. Юхимчук - заступник з поліклінічної роботи. Якраз ці фахівці є зразком дисципліни і високого усвідомлення свого фахового покликання, зразком порядності і гідності.
Надійною підтримкою і опорою ЦРЛ є завідуючі відділень: Л.В. Рудзинська (терапія), М.Г. Кабанов (хірургія), М.О. Семенюк (дитяче), В.М. Самборський (акушерство і гінекологія), В.М. Мельник (реанімація), А.К. Лагівська (фізіотерапія), А.В. Мельничук (рентгенкабінет), О.О. Слюсаренко (клінічна лабораторія), А.П. Гарбузова (баклабораторія), О.І. Штурнак (районний терапевт).
Для відповідної підтримки технічного стану споруди, нормального технічного забезпечення життєздатності лікарні злагоджено працює технічний персонал, який очолює заступник головного лікаря з економічних питань С.В. Данилюк і головний бухгалтер В.І. Матасова.
Головні лікарі амбулаторій, дільничної лікарні, завідуючі ФАПами, ФП та інші спеціалісти самовіддано сприяють якнайшвидшому одужанню хворих.
І це - природно. Як природна доброта і чуйність, співчуття і бажання тих, хто трудиться у Житомирському районі. Трудяться не задля високих слів і швидкоплинної слави, не задля високих нагород і регалій, а задля простої людини праці, котра насаджує ліс і засіває ниву, народжує дітей і мріє про мирний схід сонця, для тих, хто самою своєю присутністю на землі стверджує величний сенс життя.
Красиві й сміливі, чесні і з високою пробою фаху, відверті й щирі медики Житомирського району викликають довіру населення і його глибоку вдячність за вчасну допомогу, а іноді - мужній герц у двобою зі смертю.
