12 квітня 1961 року - дата першого польоту людини в космос, який здійснив Юрій Гагарін. Ця історична подія не тільки відкрила еру освоєння космічного простору, а й стала символом вічного прагнення людини до нових горизонтів. Протягом багатьох років космічна наука і техніка допомагають людству вирішувати проблеми, пов'язані, зокрема, зі зміною клімату, продовольчою безпекою, глобальною охороною здоров'я та гуманітарною допомогою.

2019_04_12_01

Основоположником практичної космонавтики по праву вважають нашого земляка Сергія Павловича Корольова, який зробив можливим запуск першого штучного супутника Землі, перший політ людини в космос, перший вихід космонавта у відкритий космос, роботу орбітальної станції тощо. Народився Сергій Павлович 12 січня 1907 року в сім’ї викладача Першої чоловічої гімназії Житомира. У будинку на вулиці Дмитрівській, 5, в якому вони жили, 1970 р. було відкрито Меморіальний будинок-музей ім. С.П. Корольова.

2019_04_12_02

У січні 2017 року наше місто відвідала дочка першовідкривача космічної ери Наталія Корольова з сином Сергієм. Під час зустрічі з житомирянами вона поділилась спогадами про батька, розповіла про свою велику родину.

Наталія Сергіївна - доктор медичних наук, професор, висококваліфікований хірург. Свого часу вона з відзнакою закінчила перший Московський медичний інститут ім. І.М. Сєченова, клінічну ординатуру в Інституті ім. А.В. Вишневського. Працювала ординатором хірургічної клініки Московської міської клінічної лікарні ім. С.П. Боткіна, науковим співробітником НДІ клінічної та експериментальної хірургії МОЗ СРСР, професором кафедри госпітальної хірургії № 1 лікувального факультету Московської медичної академії ім. І.М. Сєченова, виконала кілька тисяч операцій на легенях. А ось кар'єра по адміністративній лінії абсолютно не приваблювала. Коли їй запропонували стати завідуючою відділенням торакальної хірургії в Центрі хірургії, не погодилася. Наталія Сергіївна вирішила стати лікарем за прикладом мами Ксенії Максиміліанівни Вінцентіні.

2019_04_12_03

- Моя мама 60 років пропрацювала лікарем. Вона говорила, що свою першу освіту здобула на даху Одеського медичного інституту, бо познайомились батьки у будівельно-професійній школі в Одесі. Після її закінчення обоє отримали спеціальність черепичник, і крили дах медінституту. До речі, саме на цьому даху вони вперше поцілувались, - розповідала Наталія Сергіївна. - У них було таке кохання, що відразу після закінчення школи батько зробив мамі пропозицію, їм було всього 17 років. Це був 1924 р. – голод, влада переходила з рук у руки. Мама тоді відповіла відмовою. А одружились вони 6 серпня 1931 р., коли мама вже закінчила Харківський медичний інститут і працювала лікарем на шахті в Донбасі. Вона приїхала у відрядження в Москву, і вони розписались, випили по бокалу шампанського в бабусиній квартирі, і мама поїхала назад на Донбас. Її не відпускали з роботи, бо не було заміни, поки в грудні батько не приїхав, стукнув кулаком по столу і сказав: «Віддайте мені дружину».

2019_04_12_04

Нащадки Корольова створили цілу медичну династію, хоча Наталія Сергіївна дуже хотіла, щоб сини стали космонавтами, продовжили справу Сергія Павловича.

- Старшого сина Андрія я записала в 9 класі у фізико-математичну школу, - згадувала Наталія Сергіївна. - Та раптом у нього стався гострий апендицит. Його прооперували в моєму інституті, і звідти він вийшов уже переконаним хірургом. Він, як і моя мама, лікар травматолог-ортопед, директор Європейської клініки спортивної травматології та ортопедії, доктор мед. наук, професор, живе в Москві, працює, оперує і дуже з цього щасливий. Не вийшло з першим сином, тоді я взялась за другого - Сергія. Він закінчив МВТУ імені Баумана, той же факультет, що і його дід, і працював за спеціальністю. Але він одружився у 18 років, народилась дитина. А у 90-і роки зарплату не платили, потрібно було утримувати сім'ю, тож Сергій зайнявся бізнесом. Космонавтом, на жаль, не став. Моя дочка Марія - теж лікар.

У мене п'ятеро внуків. Старша – Наталія, лікар акушер-гінеколог, зробила мого сина Сергія дідусем, у неї народилась донька Віра. Молодша дочка Сергія Анна вчиться в британській вищій школі дизайну в Москві, їй 19 років, але вона пішла по стопах свого батька і рік тому вийшла заміж.

2019_04_12_05

Так сталось, що дочка Андрія, яку назвали на честь моєї мами - італійки за походженням Ксенією, вийшла заміж за італійця, живе в Мілані, народила там мені правнучку Камілу. Павло Андрійович Корольов твердо поставив собі мету - стати економістом, навчається у Лондоні. Молодша з онуків - дочка Маші Лєночка навчається у 8 класі.

Через арешт, заслання, роботу, життєві обставини Сергій Павлович не зміг у повній мірі насолодитися своїм батьківством. Навіть мій перший спогад про батька - це побачення в Бутирській тюрмі. Коли батько потрапив після Колими у туполевську «шарагу», для піднесення духу керівництво НКВС дозволило побачення з найближчими родичами. Я не знала, що тато був заарештований. Мама говорила, що він - льотчик, у нього важливе завдання, тому він з нами не живе. Перед першим побаченням, на яке ми пішли з мамою, вона пояснила, що тато прилетів на своєму літаку. Пам'ятаю питання, яке задала батькові: «Як ти зміг сісти на своєму літаку, там такий маленький дворик?» Відповів охоронець, який був присутній на побаченні: «Ех, дівчинко, сісти-то сюди легко, а ось вийти звідси – дуже важко».

Коли народився мій первісток Андрій, батько страшенно зрадів, із задоволенням грався з онуком. Завжди говорив: "Ось він зараз маленький, а коли підросте, ми з ним будемо друзями". На жаль, він помер, коли внукові виповнилося лише три рочки. Інших він уже не бачив.

Взагалі особа Сергія Павловича Корольова тривалий час була засекречена, його ім’я стало відоме лише з некролога.

- Ім’я мого батька не знав майже ніхто, лише найближче оточення, - розповідає Наталія Сергіївна Корольова. – Статті він підписував «професор К. Сергєєв», у ЗМІ його називали «Головний конструктор». Так сталось, що він двічі не отримав Нобелівську премію – за штучний супутник і перший політ людини в космос, бо М. С. Хрущов відповів нобелівському комітету, що «у нас творцем нової техніки є весь народ». Як описує син Хрущова Сергій, Корольов дуже образився на Хрущова, тому що великий гонорар премії можна було б спрямувати на розвиток космонавтики. Звичайно, що собі батько нічого б не взяв. Помер Сергій Павлович 14 січня 1966 р. зовсім несподівано. Помер на операційному столі. Я сама легеневий хірург, знаю, що таке смерть, але на операційному столі – це надзвичайна подія, цього не має бути в жодному випадку. Тут було багато нюансів: неправильні діагноз і підготовка до операції. Борис Петровський - тодішній міністр ОЗ СРСР сам брав йому біопсію, яка показала доброякісний поліп прямої кишки. Він сам взявся його оперувати і був настілки впевнений у позитивному результаті, що вже на 10 год. призначив наступну операцію в нашому інституті (я тоді працювала з ним). Батька взяли на операцію о 8 год. ранку. Коли Петровський спробував відщипнути петлею цей поліп, то почалась масивна кровотеча, зупинити яку можна було, лише розрізавши черевну порожнину. А так як під час допитів Сергію Павловичу зламали обидві щелепи, то йому не змогли ввести інтубаційну трубку в трахею і 8 годин операція йшла під масковим ефірно-кисневим наркозом. Звичайно, його серце не витримало, а у нього вже 10 років була миготлива аритмія. Жодні реанімаційні заходи не допомогли, його втомлене хворе серце вже не реагувало.

Це була страшна трагедія. Батько був настільки засекречений, що навіть у мене на роботі ніхто не знав, де він працює. Він мені сказав: «Ти нікому ніколи не говори, чим я займаюсь. А прізвище Корольов поширене». І коли я зателефонувала на роботу і повідомила, що помер мій батько, ніхто це не асоціював зі смертю Головного конструктора. Лише коли 16 січня у всіх центральних газетах був надрукований некролог з портретом, люди зрозуміли, хто відкрив дорогу в космос.

Представники з Житомира приїхали до нас додому, до моєї бабусі Марії Миколаївни з планом міста і попросили показати місце, де народився Сергій Павлович. У бабусі була феноменальна пам'ять, вона чудово пам’ятала і будинок, і те, що поруч була чоловіча гімназія, в якій викладав Павло Якович Корольов. Вона навіть згадала, як розташовувались кімнати, де які меблі стояли тощо. Вперше до Житомира ми приїхали разом з Б.Є. Патоном у 1968 р. Тоді на вулицях міста ще була бруківка, водопровідні колонки. На будинку вже була встановлена меморіальна дошка, але там ще жили люди. 1 серпня 1970 р. було відкриття музею. Бабуся перерізала стрічку будинку, з якого вона вийшла 60 років тому. Що діялось тоді у Житомирі! Скільки народу було на Дмитрівській вулиці! Бабуся виступала на мітингу, приїхали космонавти. А у 1971 р. вже було відкрито пам’ятник роботи скульптора О.П. Олійника.

У нас вдома є домашній музей Корольова. Якось до нас приїхав директор житомирського музею Руденський і сказав: «Це домашня колекція, а у нас державний музей, ви повинні віддати всі речі, які стосуються цього періоду». І ми знайшли на дачі на антресолях покривало. Віддали пікейну ковдру з ліжка, дзеркало, швейну машинку, глобус Сергія Павловича, який йому подарувала бабуся, підсвічники з гільз, зроблені його руками, і старовинні коробки. Я дуже рада, що все це зараз знаходиться в музеї.

Востаннє ми були у вашому місті 10 років тому. Я приїздила зі своїми 3 дітьми, внуками, загалом нас було 9 чоловік – такий десант з Корольових висадився у Житомирі. Тоді дуже гарно відзначили століття Сергія Павловича, був приголомшливий концерт у драмтеатрі. Пам’ятаю, виконували улюблені українські пісні батька, а я подивилась на космонавта Павла Поповича, у нього текли сльози, і я теж заплакала. Так це було зворушливо. Тоді ж ми відкрили меморіальну дошку на домовій церкві, в якій хрестили Корольова.

Якраз до сторіччя С. Корольова вийшла книга Наталії Сергіївни «С.П. Королев. Отец», в якій вона шукає відповідь на питання: «Чи випадково, що саме він, Сергій Павлович Корольов, правнук українського козака, онук ніжинського купця, син учителя став академіком, Першим Головним конструктором космічних кораблів?» У виданні містяться документи, спогади рідних, друзів і особисті враження автора. Щоб зібрати матеріали для книги, Наталія Сергіївна здійснила численні поїздки в місця, так чи інакше пов'язані з різними періодами життя батька, включаючи табір на Колимі. Їй вдалося підібрати велику кількість фотографій Сергія Павловича серед рідних і друзів, трудових буднів батька. Дочка Головного конструктора і сьогодні живе турботами про космос, багато робить для збереження пам’яті про батька. І хоча ніхто з нащадків С. Корольова не продовжив його справу, але, напевне, всіма ними він міг би пишатися.

Леся Лось.